Загальні положення соціологічних поглядів Огюста Конта

Французький вчений Огюст Конт (1798 - 1857 рр.) відкрив нову сторінку в становленні соціологічної думки. Його часто називають батьком соціології, оскільки саме він вперше замислився над застосуванням наукового підходу до вивчення суспільства, заснованого на спостереженні і експерименті. Він вважав, що за допомогою науки можливо знайти ті приховані закони, що управляють суспільством. Спочатку цей підхід, часто іменований позитивізмом, Конт називав соціальною фізикою, а потім ввів у науковий обіг термін “соціологія” (наука про суспільство).

Термін соціологія вперше запропонував і вперше використав у 1824 р. в своїх листах О. Конт. Але широко відомим цей термін став після публікації О. Контом четвертого тому свого “Курсу позитивної філософії” (1838 р.). Заслуга О. Конта полягає насамперед в тому, що він обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства, виділення соціології в якості самостійної науки, базування цієї науки на спостереженні та експерименті, пізнання законів суспільного розвитку і практичного використання досягнень науки в цілях здійснення соціальних реформ на благо суспільства.

Досліджуючи хід розвитку людського розуму в різних областях, О. Конт вивів закон трьох стадій його розвитку чи трьох різних теоретичних станів:

1. теологічного;
2. метафізичного;
3. наукового (позитивного).

Це значить, що людський розум у силу своєї природи користується спочатку теологічним (релігійним), потім метафізичним (філософським, абстрактно-теоретичним) і, нарешті, позитивним (науковим) методом мислення. Попередній стан розумового розвитку є, з погляду Конта, необхідною умовою розвитку наступного.

Велика політична і моральна криза сучасного суспільства, міркував Конт, обумовлена в першу чергу розумовою анархією. Ймовірна глибока “розбіжність умів” щодо всіх основних правил, які лежать в основі соціального порядку. Соціолог, що спостерігає, легко фіксує відсутність у суспільстві загальних ідей, висуваючи на основі вивчення емпіричних фактів нові й прийнятні для всіх ідеї, розкриваючи процес становлення нової спільності принципів і створення відповідних установ, що сприяють повному подоланню суспільної кризи. Поки ж окремі уми не приєднаються одностайно до деякого числа загальних ідей, на підставі яких можна побудувати загальну соціальну доктрину, писав О. Конт. Але Конт попереджав, що необхідно тільки мудре втручання в природний хід громадського життя. А для цього треба привести в струнку систему всі знання про особистісне і колективне людське існування, одночасно вивчивши думки, почуття і дії людей. Тільки точна оцінка природного ходу еволюції людства може дати теоретичний фундамент для мудрого втручання.

Саму соціологію О. Конт поділяв на дві основні частини:

• соціальну статику,
• соціальну динаміку.

Перша покликана вивчати умови існування і закони функціонування соціальних систем; друга — закони їхнього розвитку і зміни. Соціальна статика, за Контом, — це, по суті, анатомія суспільства, теорія суспільного порядку, найкращої організації суспільства, досягнення соціальної гармонії (консенсусу).

Суспільство він порівнює з живим організмом, що має різні органи, які виконують свої специфічні функції. Але точно так само, як не можна розглядати функціонування будь-якого окремого органа у відриві від цілісного організму, так і в суспільстві як соціальній системі не можна правильно зрозуміти окремі його структурні елементи поза його цілісністю. У співвідношенні і взаємодії суспільства й особистості головним, вихідним для Конта служить перше, а не друге: не індивіди створюють суспільство, а суспільство визначає соціальну природу особистості.

Анатомічно розтинаючи суспільство на окремі соціальні структурні елементи, інститути, О. Конт особливо виділяє родину, державу і релігію як те, що відіграє найважливішу роль у забезпеченні органічної єдності суспільства. Він вважає, що саме родина, а не індивід, складає ту найпростішу одиницю, з яких складається суспільство. Людина, на його думку, з давніх-давен переважно егоїстична, хоча в її природі поряд з “егоїстично-особистісним” є й неегоїстичний, “соціальний” початок. І вся історія людства в О. Конта є поступове подолання егоїстичних схильностей людини.

Держава, за Контом, — це охоронець суспільного порядку, виразник “суспільного духу”, що стоїть на варті соціальної солідарності, й бореться проти тенденцій докорінної розбіжності ідей, почуттів та інтересів у суспільстві. Без цього неможливий суспільний прогрес. Тому дотримання суспільного порядку, підпорядкування державі і її настановам, вважає Конт, — це священний обов’язок будь-якого члена суспільства.

Соціальна динаміка О. Конта — це позитивна теорія суспільного розвитку. Не заперечуючи визначену роль у цьому й інших факторах, які Конт іменував вторинними (наприклад, клімат, раса, приріст населення, поділ праці), безумовний пріоритет він віддавав первинним — духовним, розумовим. Тому характер суспільства на кожному історичному етапі і напрямок його розвитку визначаються в Конта “станом людських розумів”.

Трьом зазначеним вище ступеням розумового розвитку людства — теологічній, метафізичній і позитивній — відповідають і три стадії історичного прогресу. Перша — теологічна — охоплює давні часи і раннє середньовіччя аж до XIII ст. Вона характеризується пануванням релігійного світогляду, військово-авторитарними та політичними режимами на чолі з жерцями і військовими. Друга — метафізична — охоплює XIV - XVIII ст., для якої характерний перехід від одного, старого, руйнівного суспільного порядку до нового, у зв’язку з чим ця стадія називалася О. Контом як критична, перехідна. У духовній сфері на перший план висуваються філософи-метафізики, а в політичній — юристи, літератори, публіцисти. Зігравши позитивну роль у руйнуванні теологізму, ця епоха, відзначав Конт, у свою чергу, породила іншу крайність — революцію, “анархічну республіку”, індивідуалізм, лібералізм, демократію, що виступають як головна перешкода для нормального розвитку суспільства.

На третій вищій — позитивній — стадії, що почалася в XIX столітті, разом із твердженням позитивної, наукової свідомості, згідно контівській соціальній динаміці, настає розквіт промисловості, науки, цілком відходять у минуле військовий дух і мілітаристський спосіб життя, на зміну аристократії приходить соціократія, принципи побудови, функціонування і розвитку якої розробляються особливою прикладною наукою, що базується на соціології, — позитивною політикою.

Значення соціології О. Конта визначається насамперед тим, що на основі синтезу досягнень суспільствознавства того періоду всупереч панівним у той час спекулятивно- умоглядним філософським підходам і теологічним поглядам він вперше:

1. обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства і можливість пізнання законів його розвитку;
2. визначив соціологію як особливу науку, що спирається на спостереження;
3. порушив питання про проведення емпіричних досліджень у даній науці;
4. обґрунтував закономірний характер розвитку історії, загальні контури соціальної структури і ряду найважливіших інститутів суспільства.

Однак О. Конту не вдалося досить чітко визначити предмет і метод нової науки; у його працях — характерна для позитивізму недооцінка значення загальної теорії абсолютизація ролі вивчення окремих соціальних фактів, емпіризм, неправомірна аналогія соціальних явищ, процесів і законів з тими, що вивчаються в природознавстві.