Сім’я — це один із найдавніших соціальних інститутів. Виникла сім’я в первісному суспільстві значно раніше класів, націй, держав. В усі часи сім’я була і залишається найважливішим соціальним інститутом суспільства. Зміни, які відбуваються в сім’ї, змінюють її роль у суспільстві, впливають на його стан і розвиток. Тому кожне суспільство зацікавлене у стійкій, духовно і морально здоровій сім’ї. Взаємовідносини сім’ї із суспільством вивчає спеціальна соціологічна теорія соціологія сім’ї.

Соціологія сім’ї — галузь соціології, яка вивчає формування, розвиток і функціонування сім’ї, шлюбно-сімейних відносин у конкретних культурних та соціально-економічних умовах.

Об’єктом галузі є сім’я як соціальний інститут та мала соціальна група, а предметом — закономірності функціонування сімейно-шлюбних стосунків у соціальній системі.

 При розгляді сім’ї як соціального інституту вивчаються: суспільна свідомість у сфері шлюбно-сімейних стосунків; узагальнені характеристики сімейної поведінки окремих груп населення за різноманітних економічних та культурних умов; вплив суспільних потреб на характер відносин та спосіб життя сім’ї; причини та наслідки недостатньо високої ефективності функціонування інституту сім’ї за тих чи інших умов; соціальний механізм зміни сімейних норм та цінностей; ефективність реалізації інститутом сім’ї своїх основних функцій у різних політичних, соціально-економічних та культурних умовах і т.д. Загалом, сім’ю як соціальний інститут ми аналізуємо тоді, коли особливо важливо з’ясувати, наскільки спосіб життя сім’ї, її функціонування в певних межах відповідають чи не відповідають тим чи іншим сучасним потребам суспільства. Крім того, модель соціального інституту дуже важлива для прогнозування майбутніх змін сім’ї.

Дослідження сім’ї як малої соціальної групи орієнтується на вивчення умов формування, структури та етапів розвитку сучасної сім’ї; на розподіл обов’язків у сім’ї; причини та мотиви розлучень; умови життя сім’ї.

За класифікацією американського соціолога Г. Кристонсена соціологія сім’ї пройшла такі етапи становлення та розвитку:

• “перед дослідницький” етап (від античності до середини XIX ст.) — присвячений опису у фольклорі та художній літературі сімейних норм та традицій;

• етап “соціального дарвінізму” (друга половина XIX ст. — початок XX ст.) — вчені вивчали еволюцію сім’ї як соціального інституту, формували понятійний апарат соціології сім’ї;

• етап “спонтанної науки” (перша половина XX ст.) — характеризується накопиченням емпіричних даних щодо різноманітних форм шлюбно-сімейних відносин;

• етап планомірної побудови теорій (із середини XX ст. до сьогодні) — характерна певна систематизація знань у дослідженнях шлюбу та сім’ї, спроби аналізу перспектив розвитку сім’ї .

Соціологія шлюбу та сім’ї як самостійна галузева теорія з’явилась у 1960-ті роки. Для дослідження проблем шлюбно-сімейних відносин у 1966 р. при Радянській соціологічній асоціації було відкрито секцію, яку очолив А. Харчев. Останній у 70-ті роки пропонує теоретичну концепцію, згідно з якою сім’ю потрібно розглядати у двох аспектах — як соціальний інститут та як малу соціальну групу. Такий підхід дозволив вченим вивчати мотиви,, причини одружень та розлучень, динаміку сімейних відносин, згуртованість сім’ї. На початку 80-х років вчені зосереджують основну вагу на питаннях стилю життя сім’ї, емоційних відносинах подружжя, конфліктах, розподілу обов’язків, відносинах влади та авторитету, вихованню дітей в неблагополуччях сім’ях, сексуальної та дошлюбної поведінки. Одночасно зменшується кількість публікацій присвячених репродуктивним функціям сім’ї, умовам життя сім’ї, трудовій діяльності жінок. Водночас мало уваги приділялось проблемам батьківства. Отже, можна зробити висновок, що у 1980-ті роки вчені поступово здійснювали перехід від вивчення сім’ї як соціального інституту (тобто відносин в рамках “сім’я — суспільство”) до дослідження сім’ї як малої соціальної групи.

У 90-ті роки найбільш популярними стали теми пов’язані із репродуктивною поведінкою сім’ї, поєднанням професійних і сімейних ролей працюючих жінок, розподілом влади та обов’язків у сім’ї, девіантної поведінки, тенденції розвитку шлюбно-сімейних відносин тощо. Проблеми соціології сім’ї вивчають В. Піча, Б. Татенко, В. Зацепін, С. Войтович, Г. Ковтун, В. Рибаченко та інші.

Сім’я є більш складною системою відносин, ніж шлюб, оскільки вона, як правило, об’єднує не тільки подружжя, але й їх дітей, а також інших родичів та близьких. Крім того, сім’я виступає як соціальна клітина суспільства, є дуже близькою до “оригіналу” моделі всього суспільства, в якому вона функціонує.

У зв’язку з тим, що сім’я є об’єктом вивчення різноманітних наук, у літературі існують різні її визначення. Сім’я — це суспільний інститут і водночас мала соціальна група, що має історично означену організацію, члени якої пов’язані шлюбними або родинними відносинами, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення.

Основними ознаками сім’ї є шлюбні зв’язки; зв’язки спорідненості; спільний побут та спільний сімейний бюджет.

Сьогодні за різними підходами і критеріями вчені нараховують понад 40 типів і форм сімей. В сучасних умовах сім’ю характеризують:

1. За кількістю і характером сімейних пар, які проживають разом і ведуть спільне господарство, виховують дітей:

• розширена (складна) сім’я — складається із сімейних пар та дорослих дітей, які проживають разом;

• нуклеарна (проста) — складається з однієї сімейної пари, можливо, з дітьми.

2. За наявністю батьків:

• повна сім’я (є обидва члени сімейної пари);

• неповна (один із батьків виховує дітей);

3. За кількістю дітей:

• бездітні;

• однодітні;

• малодітні (дві дитини);

• багатодітні (троє і більше дітей).

4. За тривалістю, віком:

• сім’я молодіжна (тільки створилась, оформилась);

• молода сім’я (сім’я, яка зустрілась з першими несподіваними для них перешкодами).

Сьогодні в Україні мешкає 2,5 млн. молодих сімей. Основна їх частина сконцентрована у містах (77,5%). Відомо, що молоді сім’ї більше, ніж інші типи сімей витрачають коштів на непродовольчі товари (одяг, взуття). При цьому, за результатами соціологічних досліджень 44% молодих сімей зазначають, що доходів вистачає лише на необхідне, 29% вважають, що грошей постійно не вистачає. Типовою для більшості молодих сімей є проблема відсутності власного житла. Результати досліджень свідчать про те, що тільки 1 з 10 пар мала власне житло на момент вступу до шлюбу.

• сім’я, яка чекає дитину (помітно змінюються відносини подружжя: дружина не залишається без уваги, з’являється надзвичайна турботливість один про одного);

• сім’я середнього подружнього віку (від 3-х до 10-и років подружнього життя). Найкритичніший, найвідповідальніший період в житті сім’ї: з’являється нудьга, одноманітність стереотипів у взаємовідносинах подружжя.

• сім’я старшого подружнього віку (10 — 20 років подружнього життя);

• літня подружня сім’я — сім’я, яка прожила не один десяток років спільно. Ця сім’я виникає після вступу в шлюб їх дітей, появи внуків.

5. За ієрархією влади:

• патріархальна або патернальна (влада чоловіків); - матріархальна або матеріальна (влада жінок);

• еквалітарна (рівність обох).

6. За типом главенства в сім’ї:

• егалітарні (демократичні) — відзначаються особливою життєстійкістю і цілеспрямованістю, дружніми, міцними родинними зв’язками, де офіційної “голови сім’ї”, як правило, не існує.

• авторитарні. У такій сім’ї між дорослими і дітьми встановлюються непрості стосунки. В родині панує жорстокість. Про гармонізацію взаємин батьків і дітей у таких родинах не може бути й мови.

Кожна сім’я є інтимною соціальною групою. Головне, що відрізняє сім’ї—це атмосфера, яка панує в родині. Спосіб сімейного виховання зумовлює зміст сімейних відносин. Спосіб відносин дорослих і дітей є досить дієвим методом виховання — виховання спілкуванням. Це відбувається тому, що саме в спілкуванні з дорослими діти найчастіше засвоюють (закріплюють) свої майбутні моделі поведінки. Водночас соціологічні дослідження показують, що батьки дуже рідко проводять вільний час із дітьми. Майже 69% опитаних дорослих віддають перевагу перегляду телевізійних передач, спілкуванню з іншими людьми, зводячи контакти з власними дітьми до мінімуму.

7. За якістю взаємин і атмосфери в сім’ї:

• благополучна;

• стабільна;

• нестабільна;

• дезорганізована.

8. За характером розподілу домашніх обов’язків:

• традиційна (обов’язки в основному виконує жінка);

• колективістська (обов’язки виконують разом або по черзі).

9. За характером проведення вільного часу:

• відкрита (орієнтовані на спілкування та культурні заклади);

• закрита (орієнтовані на домашнє дозвілля).

 

10. За типом поселення:

• міська;

• сільська.

Сім’я не тільки задовольняє потреби людей, які створюють сімейний союз, а й виконує цілу низку соціальних функцій. І тому є невід’ємною частиною соціальної структури суспільства. Функції сім’ї:

1) репродуктивна функція, тобто функція дітонародження, відтворення населення;

2) господарсько-побутова функція. Вона пов’язана із підтримкою на належному рівні господарських та побутових умов для підтримання фізичного здоров’я членів сім’ї, догляд за дітьми;

3) економічна функція, яка передбачає накопичення матеріальних благ одними членами сім’ї для інших у випадку непрацездатності чи у зв’язку з іншими причинами;

4) виховна функція, що включає виховання батьками молодого покоління на основі збереження та передачі молоді основних духовних та культурних цінностей, трудових навичок;

5) функція соціалізації;

6) комунікативна функція, в ході реалізації якої відбувається задоволення потреб людини в спілкуванні на основі взаєморозуміння та підтримки, в ізоляції, в усамітненні.

7) регулятивна функція, під час якої сім’єю здійснюється моральна регламентація поведінки членів сім’ї у спілкуванні один з одним та з іншими людьми.

8) функція взаємодопомоги, що пов’язана з роллю сім’ї в наданні необхідної допомоги членам своєї родини та іншим людям чи соціальним групам.

9) дозвільна функція, котра передбачає задоволення потреб у спільному проведенні дозвілля.

Сім’я впродовж життя проходить декілька якісно різних стадій, послідовність яких складається у сімейний, або життєвий цикл сім’ї. Під циклом потрібно розуміти період від створення до розпаду сім’ї. При їх виділенні соціологами, як правило, використовуються критерії тривалості шлюбу та особливості функціонування сім’ї. У зв’язку з цим соціологи пропонують різні класифікації життєвого циклу сім’ї відповідно до критеріїв, що лежать в основі такої класифікації. Наприклад, деякі вчені пропонують наступні етапи життєвого циклу сім’ї:

1) від створення сім’ї до народження першої дитини;

2) репродуктивна фаза: народження дітей;

3) “порожнє гніздо” — вступ у шлюб і виділення із сім’ї останньої дитини;

4) неповна сім’я: починається в зв’язку із смертю одного з членів подружжя.

Дж. Бернард та Л. Томпсон пропонують типологію з восьми стадій, кожна з яких відрізняється тривалістю, інтенсивністю та змістом:

1) початок сім’ї, одружена пара без дітей, триває близько 2 років;

2) народження дітей та догляд за ними — приблизно 2,5 роки;

3) сім’я з дітьми-дошкільниками (до 6 років) — приблизно 3,5 років;

4) сім’я з дітьми-школярами (від 6 до 13 років) – приблизно 7 років;

5) сім’я з підлітками (від 13 до 20 років) — приблизно 7 років;

6) сім’я, де починають одружуватись діти та залишають батьків — приблизно 6,5 років;

7) “порожнє гніздо”, до моменту виходу подружжя на пенсію — приблизно ] 3,5 років;

8) літня сім’я (вихід на пенсію, до моменту смерті подружжя ) — 16 та більше років.

У середньому до 75-річного віку розпадаються всі шлюби. При цьому 23% - у результаті смерті дружини, 53% - смерті чоловіка, 24% розлучення.

Протягом життєвого циклу відбувається зміна сімейних ролей: змінюється їх розподіл, одні ролі зникають, а інші з’являються, переходять від одного члена сім’ї до іншого. Багато соціальних ролей зберігається впродовж всього циклу, але змінюються зміст та зовнішні прояви. Наприклад, спочатку роль матері полягає у контролі та опіки над дітьми, що пізніше змінюється на роль порадника та партнера. Коли у дітей з’являється власне особисте життя і вони менше звертаються за порадою до батьків, останні сприймають зміну їх поведінки як ознаку відчуження, хоча на справді це не так: просто змінюються ролі та моделі поведінки.

Протягом свого життєвого циклу сім’я постійно зустрічається з різноманітними труднощами, несприятливими умовами, проблемами. З методологічної точки зору дослідники зосереджуються на двох головних сферах аналізу цієї тематики. Перше — це дослідження сім’ї в складних умовах, які виникли через несприятливий вплив загально масштабних соціальних процесів: війн, економічних криз, стихійних явищ. Друге — це вивчення “нормативних стресів”, тобто тих труднощів, які зустрічаються в житті сімей за повсякденних умов. Ці складнощі пов’язані з проходженням сім’ї через основні етапи життєвого циклу. А також проблеми, які виникають в тих випадках, коли зовнішні чинники приводять до порушення механізму функціонування інституту сім’ї: тривала розлука, розлучення, тяжке захворювання.

 

Розглянемо головні моменти, присутні у виникненні і виявленні сімейних деформацій.

Фактори, що обумовлюють сімейні деформації. Мова йде про досить широкий спектр обставин, особливості соціального середовища, умови життєдіяльності сім’ї, зміни в особистості одного з подружжя, які можуть ускладнити функціонування сім’ї. Усі численні проблеми, які виникають перед сім’єю, можна умовно розподілити за силою і тривалістю їх впливу. Особливе значення мають при цьому дві групи сімейних проблем. Прикладом перших може слугувати смерть одного із подружжя, звістка про подружню зраду, раптові зміни у житті і соціальному статусі (наприклад, раптове і серйозне захворювання). До другої групи проблем можна віднести надмірне фізичне і психічне навантаження у побуті, на виробництві, складнощі з вирішенням житлової проблеми, тривалий і стійкий конфлікт між членами сім’ї тощо.

Можна навести наступну класифікацію проблем, з якими зустрічається сім’я. Виділяють два їх типи: проблеми, пов’язані різкою зміною способу життя сім’ї (життєвого стереотипу) — наприклад, укладення шлюбу, початок сімейного життя, народженням дитини. І проблеми, які пов’язані з кумулятивними труднощами, тобто їх накладанням — наприклад, необхідність прийняття рішень цілої низки проблем відразу після появи в сім’ї дитини, а саме закінчення отримання освіти, засвоєння спеціальності, вирішення життєвих проблем, догляду за дитиною тощо.

Через всі етапи сімейного циклу проходять так звані “нормативні стресори”, тобто ті проблеми, які різною мірою переживаються усіма сім’ями: пов’язані з взаємною психологічною адаптацією, з формуванням стосунків з родичами при вирішенні житлової проблеми, з доглядом і вихованням дитини тощо. Поєднання вищеназваних проблем в певні моменти життєвого циклу сім’ї може привести до сімейних криз.

Значний інтерес представляють дослідження чеських вчених, які дослідили та описали два ” критичні періоди” у життєвому циклі сім’ї. Перший з них, найбільш інтенсивний, спостерігається між першим та сьомим роками спільного життя і досягає особливої гостроти і напруженості між четвертим і шостим роками. Провідної ролі набуває фруструюча зміна емоційних стосунків, зростання кількості конфліктних ситуацій, посилення напруженості. Друга криза назріває між сімнадцятим і двадцять п’ятим роками. Зростають соматичні скарги, тривожність, відчуття пустоти життя, пов’язане з відділенням від сім’ї дітей.

С. Кратохвіл виділяє чотири кризові періоди. Перший період припадає на перший рік подружнього життя та характеризується конфліктами адаптації один до одного, коли два “Я” перетворюються в одне “Ми”. Другий період пов’язаний з появою дітей: погіршуються можливості професійного зростання; менше часу залишається для захоплень, хобі; можуть виникати протиріччя між батьками з проблем виховання дитини. Тертя криза співпадає із середнім подружнім віком, який характеризується конфліктами одноманітності. Четвертий період конфліктності у відносинах подружжя настає після 18-24 років спільного життя та пов’язаний з відчуженням від сім’ї дітей.

Сім’я, яка зустрілася з трудністю, певною мірою намагається протистояти їй, попередити негативні наслідки. Дослідження свідчать, що існують досить чіткі відмінності у тому, як різні сім’ї реагують на труднощі. В одних випадках труднощі здійснюють мобілізуючий, інтегруючий вплив; в інших — навпаки послаблюють сім’ю, приводять до зростання її протиріч. Причому, друге найбільш є характерним саме для молодих сімей, які є і слабо підготовленими і невипробуваними у вирі сімейних негараздів. Ця особливість неоднакової реакції особливо чітко простежується у випадку “нормативного стресу”, тобто зіткнення сім’ї із звичними для певного її етапу труднощами. Для молодої сім’ї такими труднощами можуть виступати вирішення житлової проблеми, період спільної психологічної адаптації тощо.

Основні тенденції розвитку сучасної сім’ї

Сім’я тісно пов’язана із суспільством, вона є його активним елементом. Кожний член сім’ї входить в різні соціальні об’єднання, в різні соціальні групи. Водночас сім’я впливає на стосунки в суспільстві й на всі процеси соціального життя. Сім’я як соціальний феномен пройшла складний шлях історичного розвитку. Історично змінювались типи й форми сім’ї, ролі чоловіка та дружини, методи виховання дітей тощо. Зміни, які відбуваються у сучасних суспільства зачепили й інститут сім’ї. Можна визначити наступні тенденції розвитку сучасної сім’ї: збільшення кількості розлучень; збільшення кількості неповних сімей та дітей, народжених поза шлюбом; зниження рівня народжуваності; зменшення середньої тривалості шлюбу; відкладання часу вступу до шлюбу; збільшення кількості самотніх людей, які не одружуються; зменшення кількості повторних шлюбів; проживання подружніх пар без оформлення шлюбу; зміна відносин між дітьми та батьками (вони стали більш гнучкими, рухливими та рівноправними).

Зазначені тенденції певною мірою притаманні й розвиткові сім’ї в Україні. За даними Всеукраїнського перепису 2001 р. в Україні все більше поширюється однодітна сім’я. Майже дві третини українських родин (62,4%) мають сьогодні лише одну дитину, у кожній третій родині — двоє дітей, а сімей з трьома і більше дітьми лише 6,3%. Кожна десята українська родина є неповною. Причому більше таких сімей проживає в місті (12%), в селі – відповідно, менше (6,9%). У більшості неповних родин (88,5%) дітей виховує мати. Збільшується кількість дітей народжених матерями без реєстрації шлюбу (16,7% від загальної кількості новонароджених). Ці явища значною мірою зумовлені погіршенням економічних умов існування. Моніторингове обстеження, проведене Інститутом соціології НАН України 2003 p., показало, що практично половина українських родин (46%) відносять себе до “злиденних або бідних”. Зубожіння населення унеможливлює реалізацію господарсько-побутової функції сім’ї. Більшість сучасних сімей не можуть задовольнити свої побутові потреби, зокрема забезпечити дітям культурний розвиток, відпочинок, оздоровлення.

Відсутність умов для своєчасного становлення економічної самостійності змушує молодь взяття шлюбу та народження дітей відкладати до кращих часів. Наприклад, 2/5 опитуваних вважають, що “заводити зараз дітей безвідповідально”. У зв’язку з цим набувають поширення неупорядковані форми статевих стосунків, що в свою чергу негативно впливає на сімейно-шлюбну орієнтацію, порушує репродуктивне здоров’я жінок, призводить до “вимушених шлюбів”, безшлюбного материнства.

Таким чином, у нашому суспільстві можливості реалізації функцій сім’ї вкрай обмежені. Сім’я в Україні потребує серйозної уваги і допомоги.

Шлюб сьогодні не є умовою регулярних статевих стосунків між статями та основою економічної діяльності. Сьогодні його пробують замінити різними альтернативними формами співжиття. Очевидно, що останні будуть існувати й надалі. Однак, не дивлячись на всі негативні тенденції шлюб та сім’я залишаються усталеними інституціями суспільного життя.

Для вирішення кризових тенденцій сучасної сім’ї наша держава проводить відповідну сімейну політику. Зокрема, найбільш актуальними напрямками сімейної політики сучасної української держави є визначення заходів, спрямованих на зміцнення інституту сім’ї, підвищення рівня шлюбності та запобігання дестабілізації сімей, розлученням, нарощення її соціального потенціалу, створення сприятливих умов для її функціонування як одного з основних агентів соціалізації особистості.

Гендерная политика в Украине

Гендер подразумевает под собой совокупность социальных и культурных норм, которые общество предписывает выполнять людям в зависимости от их биологического пола. Таким образом, гендер создается (конструируется) обществом как социальная модель женщин и мужчин, определяющая их положение и роль в обществе и его институтах (семье, политической структуре, экономике, культуре и образовании и проч.). Понятие «гендер» иногда расшифровывают словосочетанием «социальный пол».

Гендерная система – социально созданная система неравенства по полу, элементами которой являются противопоставление «мужского» и «женского», подчинение женского начала мужскому началу.

Центральное место в проводимых с середины прошлого столетия гендерных исследованиях занимает проблема социального неравенства мужчин и женщин. В них рассматриваются  роли, нормы, ценности, черты характера, которые общество предписывает женщинам и мужчинам через системы разделения труда, культурные ценности и символы, для выстраивания традиционной гендерной асимметрии, иерархии власти.

Инициатором распространения идей гендерного равенства и справедливости в международном масштабе выступила Организации Объединенных Наций  (далее - ООН). Документально идеи гендерного равенства были впервые отражены в I-й программе ООН «Развитие женщин» (WID). Ее основные положения основывались на том, что женщины - это ресурс человечества, который способен сделать свой решающий взнос в экономическое развитие мирового сообщества, но он не используется в необходимой мере.

На смену программе WID, ООН разработал и с 2000 года начал внедрять новую программу «Гендер и развитие» (GAD), в которой был предложен альтернативный подход к имеющимся проблемам гендерного неравенства. Главной целью GAD стало создание условий, при которых женщина имела бы возможность заниматься планированием общественного развития и политикой гендерных изменений в обществе. Программа «Гендер и развитие»  рассматривает женщин больше как активных носителей изменений, чем как пассивных получателей помощи. Ожиданиями этой программы, в первую очередь от правительств государств - членов ООН, можно назвать  внедрение гендерных подходов в политику и государственное управление.

Таким образом, суть гендерной политики заключается в том, чтобы у женщин и мужчин были равные права и равные возможности в их реализации.

Изучение позитивного европейского, да и вообще, мирового опыта дает основания для вывода о целесообразности обеспечения в практике формирования государственной политики принципов гендерного равенства.

Политика нашего государства в рассматриваемом вопросе, также декларирует равенство мужчин и женщин.  Основным законом (ст. 24 Конституции Украины), посвященной преодолению дискриминации по гендерному признаку, установлено, что

«Равенство прав женщины и мужчины обеспечивается: предоставлением женщинам равных с мужчинами возможностей в общественно-политической и культурной деятельности, в получении образования и профессиональной подготовке, в труде и вознаграждении за нее; специальными мероприятиями относительно охраны труда и здоровья женщин, установлением пенсионных льгот; созданием условий, которые дают женщинам возможность сочетать труд с материнством; правовой защитой, материальной и моральной поддержкой материнства и детства, включая предоставление оплачиваемых отпусков и других льгот беременным женщинам и матерям».

В последние годы наблюдаются еще большие сдвиги в законодательном обеспечении равенства полов в Украине. Это и принятие Указа Президента Украины от 26.07.2005г. «О совершенствовании работы центральных и местных органов исполнительной власти относительно обеспечения равных прав и возможностей женщин и мужчин», и одобрение Кабинетом Министров Украины «Концепции Государственной программы гендерного равенства в украинском обществе на 2006 – 2010 годы» от 05.07.2006г., и принятие Закона Украины «Об обеспечении равных прав и возможностей женщин и мужчин» от 08.09.2005г (далее - Закон).

Причинами указанных нормотворческих и законотворческих инициатив стали многочисленные проявления дискриминации по признаку пола во всех сферах жизни украинского общества.

По данным Госкомстата Украины, размер средней зарплаты женщин в Украине в 2009г. составил 1,677.00 грн., а мужчин 2,173.00 грн. Из-за существования в обществе стереотипов доминирования «мужского /мускулинного», количество женщин, например, на госслужбе много меньше, чем мужчин. Как уже упоминалось, на руководящих должностях принято также видеть мужчин. При трудоустройстве на хорошую, высокооплачиваемую работу, предпочтение, как правило, отдают мужчинам (а зачастую, еще при размещении вакансии, в требованиях к соискателю сразу указывают мужской пол, что является дискриминацией, противоречит Конституции Украины и ряду других норм).

Возможно потому, ст. 17 Закона «Об обеспечении равных прав и возможностей женщин и мужчин» работодателям было запрещено в объявлениях (рекламе) о вакансиях предлагать работу только женщинам или только мужчинам, за исключением специфической работы, которая может выполняться исключительно лицами определенного пола, предъявлять различные требования, давая преимущество одному из полов, требовать от лиц, которые устраиваются на работу, сведения об их личной жизни, планах относительно рождения детей.

Таким образом, в Украине довольно активно проводится гендерная политика, хотя и носит несколько декларативный оттенок.

Фактическое внедрение принципов гендерного равенства, а также реализация так называемых «положительных действий», направленных на устранение дисбаланса между возможностями женщин и мужчин, во многом зависит от активности самих носителей прав. К сожалению, многие украинские женщины терпят и молчат о нарушении их прав, дискриминации, домогательствах и даже насилии, из-за недоверия к национальной правоохранительной и судебной системе. Зачастую такая пассивность продиктована  отсутствием осведомленности в правовых вопросах и наглядных примеров восстановления справедливости в украинском обществе.