“Соняшнi кларнети” Павла Тичини

Світосприймання і стиль поета найповніше втілилися в його збірці «Соняшні кларнети» (1918).

Судження: Поет Василь Стус: “Соняшні кларнети” — це переважно книга передчуття сподіваного щастя, передчуття, яке так і не справдилося, лірика 1917 року і перед нею. І це чи не єдина зі збірок на рівні Тичининого генія. Тому в доробку поета їй відведено перше місце не тільки хронологічно».
Тут тонко передано враження, переживання молодої, сильної, красивої людини, яка допитливими, здивованими очима захоплено ловить кожен ритмічний порух, кожен сонячний спалах, кожен мелодійний звук довколишнього світу-оркестру, людини, яка мріє про любов і щастя.

Як Усесвіт єдиний, цілісний, так і кожен вірш збірки: у ньому переплітаються, виблискують різними гранями й відтінками філософські, пейзажні, інтимні мотиви.
Ліричний герой милується одухотвореною природою як виявом несказанної краси й гармонії світу, співає гімн коханню як найвищому злетові людського щастя. Нерідко пульсує в його слові й громадянська проблематика — чи асоціативно-символічно, чи й безпосередньо, публіцистично. Душа ліричного героя спіє в передчутті чуда воскресіння рідного народу.

Пригадайте вивчене на уроках історії в 10 класі. Як і з якими ідеями перемогла
українська революція 1917 р.? Як і чому вона загинула?

Українська революція 1917 р. принесла народу України обнадійливі сподівання. Це переконує 11. Тичину, що людство оновлюється, починає керуватися любов’ю і прощенням, а не гнівом, помстою, насильством. Отже, Україна вливається гармонійною часткою в мелодію вселенського світло ритму.

Про це йдеться в поемі «Золотий гомін», якою завершується збірка. Українська революція в сприйманні поета — сонячне свято, злиття тисяч світлих мрій і сподівань в одне — у «золотий гомін». І весняна природа, і Вищі Сили вітають визволення, самостановлення України (пригадайте, що голуб — символ Святого Духа, а сонце в Тичини символізує світлоритм):

Над Києвом — золотий гомін,
І голуби, і сонце!
Внизу — …
Дніпро торкає струни

П. Тичина.

sonyasni_klarnety

Автопортрет. 1922 р.

Розглянемо докладніше окремі характерні твори молодого Тичини

Поезія «Ви знаєте, як липа шелестить…» (1911) належить до раннього, чернігівського, періоду – це перший друкований твір П. Тичини. Мотив віршавищий вияв гармонії світу у єдності весняної природи й почуттів закоханої людини Тому твір побудовано на традиційному для поета фольклорному паралелізмі: явища природи розкриваються через душевні настрої людини й навпаки Духовна спорідненість ліричного героя зі світом природи передається всією гамою мелодій, голосів, барв рідної землі.
Тут переважає імпресіоністична, поетика. Картина місячної весняної ночі змальована не цілісно й докладно, а окремими штрихами. Тому в уяві читача постає власна картина природи.
Віртуозна ритмомелодика вірша. Це й уривчасті фрази, чергування риторичних запитань та окликів. 1 акож алітерації на [с], [ц], [ч], [з], які створюють звуковий образ легенького весняного шелесту липи, гаю.

Цей вірш покладений на музику композитором Олександром Білашем.
«Арфами, арфами…» (1914) у цій поезії передано відчуття наближення весни. Текст можна прочитати на трьох рівнях: ідеться про пору року в природі, про прихід життєрадісної юності ліричного героя і про весну воскресіння, відродження рідної землі. Мотив твору: гімн весні, молодості, вірі в щастя.

У вірші постає прекрасний персоніфікований образ дівчини-весни, до ніг якої схиляються й квіти, і живодайні дощі, і громи, і веселки. Цей образ творять вишукані неологізми (самодзвонними, ніжнотонними), епітети (золоті, голосні арфи, перламутровий плач), порівняння (поточки, як дзвіночки) та іи. Невичерпну музичну енергійність приходу весни передають постійні повтори, алітерації, асонанси, чергування довгих і коротких рядків:

Арфами, арфами —
золотими, голосними обізвалися гаї
Самодзвонними.
Йде весна
Запашна,
Квітами-перлами
Закосичена.

Поезію написано під впливом вірша М. Вороного «Блакитна панна», який ви вивчали торік. Павло Тичина по-своєму талановито розвинув і поглибив звукозорові експерименти свого вчителя. Легка й граційна ритмомелодика і вору нагадує сонячну музику Моцарта.

Послухайте симфонії й концерти для фортепіано з оркестром Моцарта. Ритмомелодика якого з цих творів найбільше нагадує вам мелодику вірша «.Арфами, арфами…»? Чим саме?

Поліпа Коновал. Фото 1910-х років

Поліпа Коновал. Фото 1910-х років

Зверніть увагу на дату написання вірша: улітку 1914 р. розпочнеться Перша світова війна, яка станс початком бурхливих змін у світі, відкриє шлях надіям і розчаруванням, тріумфам і трагедіям XX ст. Поет пророче відчув наближення цієї нової епохи та її суперечливу суть.
«О, панно Інно…» (1915) — иайвідоміший зразок інтимної лірики П. Тичини. Мотив твору — нестерпна туга за втраченим коханням, поєднана зі світлим спогадом про нього.

Спробуємо розгадати асоціативний ланцюжок твору (звісно, це лише одне з можливих прочитань). Ще в ранній юності Тичина романтично закохався водночас у двох чарівних сестер — Полю та Інну Коновал — доньок чернігівського поета Івана Коновала (Вороньківського). У його домі часто відбувалися літературні вечори, куди приходив і двадцятилітній семінарист П. Тичина. Особливо запала в серце поетові Поля, але вона не відповіла взаємністю. Ця нерозділена любов стала одним із найболючіших потрясінь його молодої душі. І ось через якийсь час поет, можливо, побачив на вулиці дівчину, чимось схожу на Інну. Одразу ж у серці завирували спогади, які було відтворено у відповідних асоціативних образах. «Я — сам» — відчуття внутрішньої порожнечі після розриву з коханою. Проте як пов’язати з мотивом вірша образи «вікно, сніги»? Вікно, вочевидь, асоціюється з розлукою: у вікно дивляться вслід дорогій людині, яка іде геть, у вікно виглядають цю людину. Сніги — це холод на душі, смерть надії.

Для характеристики своєї закоханості ліричний герой добирає неологізми, і зрозуміло з якою метою — аби підкреслити унікальність свого кохання, його неподібність на будьчиє ще. Чому ж «дитинно»? Бо саме для дитини найбільш характерні наївність, щирість, захват. «Злотоцінно», тобто цінувалася ця любов вище за будь-який скарб. Далі ліричний герой запитує себе, чи була то справжня любов. Проте ланцюжок асоціацій швидко розгортається і манить за собою (відповідь на це запитання буде дана лише останнім словом вірша). Пригадується атмосфера того давнього кохання, воно асоціюється з красою різнобарв’я, з тонкощами аромату квітучого лугу. А цей уже образ (кохання — квітучий луг) підказує висловити думку про неповторність і скороминущість спалаху почуття в такій інакомовній формі: «Любові усміх квітне раз — ще й тлінно». Після згасання ж спалаху любові особливо разюче відчувається самотність, безнадія, фатальність існування, це відчуття митець посилює рефреном «сніги, сніги, сніги…».

Драматизм переживання, збуреність душі увиразнюють також різностоповий ямб, психологічні, логічні й ритмічні паузи, діалогічність, численні асонанси й алітерації, фоносимволіка.