8 КЛАС

 

ВЕДИ, БІБЛІЯ, КОРАН

 

БІБЛІЯ

 

Біблія (гр. bibliv — книжки) є Священною книгою християн (Святим Письмом). Християни її називають також Словом Божим, Книгою выручиління, Книгою книжек тощо. Назва «Біблія» утвердилася із IV ст. Так уперше назвав цю книжку Константинопольський патріарх і богослов Іоанн Златоуст (приблизно 350-407 pp.). Біблія формувалася протягом І тис. до н. е. — II ст. н. е. шляхом відбору, редагування та канонізації текстів, які, хоч і писалися людьми, вважаються богонатхненними.

Сама книжка, яку називають «Біблія», складається із двох основних частин - це Старий Завіт і Новий Завіт. В основі назви «Завіт» лежит, ідея угоди Бога з людством: у Старенькому Завіті розповідається про альянс Бога із єврейським народом; у Новенькому — про альянс Бога з людством через Ісуса Христа. Для християн священними є обидві частини.

Кожна частина Біблії, у свою чергу, поділяється на окремі книжки. Так, Старий Завіт включає внутри себя 50 книжек, Новий Завіт — відповідно 27. Водночас сучасні православні видання мають 77 книжек (тобто повний перелік), католицькі — 72, а протестантські — лише 66. Такий різнобій объяснюється тим, що, на відміну від 27 книжек Нового Завіту, які визнавали й визнають усі християни, щодо 50 книжек старозавітної частини такої одностайності не спостерігається. Причиною суперечок є наявність двох основних версій канону Старенького Завіту — Олександрійської та Палестинської. Олександрійська версія стала основою християнського Старенького Завіту. Поділений на 50 книжек Старий Завіт став надбанням православних, а у 45-книжному варіанті — католиків. У Палестинської версії залишено поза увагою 11 книжек з Олександрійського канону. У XVI ст. ця версія привернула увагу європейських реформаторів на чолі з М. Лютером. Тому протестантська Біблія у Старенькому Завіті містить 39 книжек. Католицька церква як відповідь протестантам канонізувала на Тридентському соборі Старий Завіт із 45 книжек, 39 з яких дістали назву протоканонічних, решта — девтероканонічних. Православні включають до своїх видань Біблії усі 50 книжек Старенького Завіту, умовно поділяючи їх на 39 канонічних й 11 дуже корисних.

Християни усіх напрямів розрізняють у Старенькому Завіті такі групи книжек:

— П’ятикнижжя Мойсеєве — книжки Буття, Вихід, Левит, Числа та Повторення Закону (Второзаконня);

— книжки історичні — книжки Ісуса Навина (Єгошуа), Суддів, Рут, чотири книжки Царів та дві книжки Хронік, Ездри, Неемії, Естер (серед неканонічних книжек до цієї групи належать три книжки Маккавеїв, Товіт, Юдит, книжка Ісуса сина Сарахова, друга й третя книжки Ездри);

— книжки пророцькі — книжки «великих» пророків: Ісаї, Єремії, Плач Єремії, Єзекіїль, неканонічне Послання Єремії — та книжки «малих» пророків: Даниїла, Осії, Йоіла, Амоса, Овдія, Йони, Михея, Наума, Авакума, Софонії, Огія, Захарії, Малахії, п’ять неканонічних додатків до книжки Даніїла;

— книжки учительські (поетичні): Йова, Екклезіаста, Приповісті Соломонові, Пісня над Піснями, Книжка Псалмів (Псалтир), неканонічні Премудрості Соломонові.

У Старенькому Завіті розповідається про створення світу і людини, про рай, потоп і складні перипетії життя Богом обраного єврейського народу. Є також різні молитви (псалми), філософсько-моралістичні твори, релігійна публіцистика, лірична поезія тощо.

Новий Завіт — друга частина Біблії, що містить у собі 27 книжек. У Новенькому Завіті розповідається про прихід на землю Месії (Христа) від Бога, Сина Божого, щоби він помер за людей і таким чином відкупив їх (від успадкованого ними від першого чоловіка Адама, та його дружини, Єви) гріха (про що розповідається і у Старенькому Завіті). Будучи на землі, і проповідуючи про Небесне Королевство Боже, Ісус (Месія) вибрав дванадцять апостолів (один з яких зрадив його) і доручив їм поширювати його вчення по цілому (знаному в той час) світі.

Новий Завіт складається з чотирьох Євангелій — від святих Матвія, Марка, Луки та Іоанна. Перші три Євангелія, що споріднені спільністю сюжетів та манерою викладу, називаються синоптичними (дослівно — «з однієї точки зору»).

Найдавнішим вважається Євангеліє від Марка. Існує версія, що воно було написане приблизно через тридцять років після смерті Ісуса Христа. Ісус у Марка представлений як той, хто має владу над хворобами, гріхами і силами мороку. Чотири з шістнадцяти глав Євангелія від Марка присвячено смерті Ісуса, також описується страта Іоанна Хрестителя, чия праця з підготовки до явлення Ісуса згадується у всіх чотирьох Євангеліях.

Євангеліє від Матвія написане з чітко визначеної іудейської позиції.