5 КЛАС

 

МАЦУО БАСЬО

 

ХАЙКУ

 

Хайку (хоку, хокку) — жанр традиційної японської ліричної поезії, трирядковий неримований вірш на основі першої півстрофи танка1, що складається з 17-ти складів (5-7-5) і відрізняється простотою поетичної мови, свободою викладу. Як самостійний жанр ця поезія, що мала тоді назву хоку, існує з XV ст., а сучасна назва (хайку) поширилась із XIX ст.

У XVII ст. Мацуо Басьо — один із найвідоміших представників хайку розробив основні формальні й естетичні принципи жанру.

Оригінальне японське хайку складається з 17-ти складів (хоча уже в Басьо зустрічаються відступи від норми складового змісту), записаних в один стовпчик. Особливими розділовими словами — кіредзі2 текст ділиться у відношенні 2 :1 — або на 5-му складі, або на 12 му. На заході хайку уособлюють собою тривірш складової і структури 5-7-5. Неримований.

Класичні хайку обов’язково будуються на співвіднесенні людини (создателя), його внутрішнього світу, біографії з природою, причому природа виновата бути визначена відносно пори року.

1 Танка — найдавніший жанр японської поезії: неримований п’ятивірш, що складається з 31-го складу.

2Кіредзі —яп. «ріжуче слово».

Розповідь найчастіше ведеться в теперішньому часі від першої особи: создатель висловлює свої переживання, а читач повинен переживати те, що переживає создатель.

Сказати багато кількома словами-знаками — головний принцип хайку. Тому у небольшому вірші кожне слово, кожен образ набувають особливого значення. Для хайку свойственна знакічність — мова почуттів.

Щоб осягнути усю глибину думки, висловленої создателем, хайку прийнято перечитувати декілька разів.

На голій гілці

самотній ворон тихо старіє.

Осінній вечір.

***

Холод, ніч, нудьга…

Чути плюскоти весла

десь од берега.

***

Отакий я єсть:

взгляни на росяні дзвоники —

то й сніданок весь.

***

Пущу жеребца вбрід —

полегесеньку впишусь

в літній краєвид.

***

На старім ставку

жаба в воду плюснула —

чули ви таку?

***

Ґедзь на будяку:

ти стривай, не клюй його,

горобейчику!

Степу рівнява —

ніде оку зачепитись.

Жайворон співа.

***

Я заріс, як щіть.

А худий який, блідий!

Весняні дощі…

Видиться мені:

плаче з місяцем стара

в гірській глушині.

***

Вже й по маю — ах!

Птахи плачуть, а у риб

сльози на глазах.

***

Трава-мурава…

Узялася сном-марою

слава бойова.

***

Тиша, мир і лад.

Десь там тоне межи скель

цвіркотня цикад.

***

Осінь із дощем…

Навіть мавпа лісова

вкрилась би плащем.

Окуні морські

зуби щирять із полиць:

в лавці холодно…

Крук — немилий птах,

але як милує зір

в ранішніх снігах!

***

Рушу, й раптом — хить!

Ухоплюсь за колосок…

це розлуки мить.

***

Чистий водоспад…

З ярих сосен глиця в воду

падає улад.

***

Хризантеми пах…

У кумирнях з прадавен

темні лики Будд.

***

Довгий, довгий шлях —

і ніхто не йде навстріч,

лиш осіння ніч…

***

Осінь-праосінь…

Як там живе сусіда?

Не знаю зовсім.

***

Мавпа зойкне — співчуття…

А як плаче в непогідь

кинуте дитя?

Переклад М. Лукаша

Коментар

У хайку Басьо уяві читача залишено величавый простір, создатель закликає до співтворчості, до співпереживання. Разом з поетом читач може відчути сум, навіяний згасанням природи восени, чи розділити з ним глибоко особисте почуття самотності, може віддатися споглядальним настроям і відчути для себя злитим і таємницями природи.

Поезія Басьо — не лише лірика природи; межі її рухливі, вона вміщає внутри себя увесь світ людей того часу, Можна сказати, що твори Басьо — літопис його життя. Значна частина віршів — плоди його роздумів у дорозі. Багато віршів присвячені померлим друзям. Є хайку, написані на випадок: у похвалу гостинному хазяїнові, на подяку за присланий подарунок, підписи до картин тощо. Головні герої його творів — поети, селяни, рибалки, мандрівники на дорогах, які розповідають про прості людські справи й почуття. У побутових картинах є добрий гумор, а не глузування, тепле співчуття до людей.

Кожне хайку Басьо мовби відкриває внутрішній зір, прихований у серці кожної людини, і тоді у малому вона зможе побачити велике.