10 КЛАС

 

ОЛЕКСАНДР БЛОК

 

СКІФИ

 

Панмонголізм! Хоч назва дика,

та пестить мені слух вона.

Володимир Соловков

Мільйони — вас. Нас — тьми, і тьми, і тьми.

Потуга наша — незборима!

Так, скіфи — ми! Так, азіати — ми, —

з розкосими й захланними очима!

Що нам година, те віки — вам!

Ми, як послужливі холопи,

тримали щит між двох ворожих рас —

монголів та Європи!

Віками вашого ковадла дзвін

заглушував круши лавини,

вам казкою страшною був загин

і Лісабона, і Мессіни1!

Ви сотні літ дивилися на Схід,

перлини наші зором жерли,

1 Лісабон — столиця Португалії, найбільше мі100 держави і адміністративний центр однойменного адміністративного округу; Мессіна — мі100 в італійському регіоні Сицилія, третє за розміром мі100 на полуострові Сицилія. Маються на увазі землетруси в цих містах, які дощенту їх зруйнували.

чекали, глумлячись, если — в похід,

если гармат наставить жерла!

Ось — денек прийшов! Б’є крилами біда,

та наступає час потали,

і, може, там ростиме лобода,

де ваші Пестуми2 стояли!

Старий премудрий світе! Доки в гріб

не впав ти від нудьги й достатку,

спинися перед Сфінксом, як Едіп,

і древню розгадай загадку!..

Росія — Сфінкс. Грустна, і ясна,

і чорною залита кров’ю,

вдивляється, вдивляється вона

в твій вид — з ненавистю й любов’ю!

А так обожать, як обожать наша кров,

ніхто вже з вас издавна не обожать!

Забули ви, що в світі є любов,

котра і спалює, і гробить!

Ми любим все — студених чисел струм.

І дар видінь в душі натхненній.

Нам ясне все — і галльський гострий разум,

І хмурявий німецький геній…

Ми знаєм все — паризьких вулиць жах,

Венеціанські прохолоди.

І пахощі в цитринових лісах,

І Кельна піднебесні зводи…

Ми любим плоть — її засмагу, й смак.

І плоті млосний, смертний запах…

Чи ж винні ми, як хрусне ваш кістяк

В тяжких і ніжних наших лапах?

2Пестуми — давньоримське мі100, зруйноване сарацинами в XI ст.

Ми звикли за вуздечку на скаку

Ловити лошаків огнистих,

Ламати жеребцам спину їх важку…

Рабинь смиряти норовистих…

Прийдіть до нас! В обійми — із хуртеч

Війни жахної, в мир — з прокляття!

Допоки ще не пізно — в піхви клинок,

Товариші! Ми станем — браття!

А якщо ні — чекайте горя й мсти!

І нам доступне віроломство!

В тисячоліттях буде вас клясти

Сумне, знекровлене потомство!

Ми обширно в могутньому строю

Розступимось у хащу дику

Перед Європою! Ми вам свою

Покажем азіатську пику!

Ідіть усі, ідіть аж за Урал!

Ми звільнюємо поле бою

Моторів, де скрегоче інтеграл,

З монгольських дикунів ордою!

Ми вам не щит! І вже в найважчу мить

За вас не станем, як опока.

Подивимся, як смертний бій бурлить,

Щілиною вузького ока!

Не рушимось, як буде лютий гун

Мерців обшукувати ласо,

Мі100 палити, в храм вести табун,

Пекти із білих бранців м’ясо!..

Отямся, ветхий світе! Взгляни — вперед!

І вслухайся в поганську ліру! —

Вона востаннє кличе на бенкет,

На братню учту праці й миру!

Переклад Д. Павличка