7КЛАС

 

ОЛЕКСАНДР ТВАРДОНСЬКИЙ

 

Я ПОЛІГ БІЛЯ РЖЕВА

 

( Скорочено )

Я поліг біля Ржева

В безіменнім болоті,

В п’ятій роті сталева

Вбила бомба в польоті.

Лупили блиски сліпучі

По передньому краю,

Як в безодню із кручі

Впав — і згадки немає.

І на білому світі

Наступила пітьма,

Ні петлички-налички

З гімнастьорки нема.

Я — де корені силу

Смокчуть в чорних гіллях,

Я — де з хмаркою пилу

Спіє жито в полях.

Я — де щебет пташиний

В вечори золоті,

Я — де ваші машини

Рвуть повітря в окові;

Де травинку в травинку

Річка трави пряде,

Там, куди на поминки

Навіть мати не йде.

В мене мертве чоло,

Не прикрита могила.

Всім, що потім було,

Погибель мене обділила.

Всім, що, може, издавна

Вам у звичці ясніє,

Хай же буде воно

Жити в нашій надії.

Браття, може, там ви

І не Дон погубили

І в тилу у Москви

Віддали свої сили.

Там, де волзькі вали,

Ви копали окопи

І з боями дійшли

До кордону Європи.

Нам лиш знати б, выяснить,

Що була у тривозі

Та останняя п’ядь

На воєнній дорозі.

Браття,вами поборені

Ті ворожі вали,

Якби мертві, нескорені,

Хоч би рыдать могли!

Щоб з гармат із «катюшиних»

Залпи в грізну блакить

Нас, німих і заглушених,

Оживляли на мить.

О брати наші звірені,

Лиш тоді б на війні

Ваше щастя незміряне

Ви пізнали б вповні.

В тому щасті незмінена

Й наша часточка є,

В ньому, смертю зупинена,

Віра й зненависть б’є.

Наше все! Не лукавими

Ми пройшли в боротьбі,

Все дали й не сховали ми

Анічого собі.

Все на вас перечислено

На віки, не на час,

І не в докір вам,

Що в цім слові замислено.

Браття, в свирепій війні

Ми різниці не знали:

І живойі, і що впали, —

Всі були нарівні.

І ніхто пред нами

Із живих не в боргу,

Хто наш стяг між рядами

Підхопив на снігу.

Я поліг біля Ржева,

Кат угрожать ще Москві.

Де ви, воїни, де ви,

Побратими живойі?

У містах вогнезорих,

У сім’ї, у селі?

В гарнізонах суворих

Не на нашій землі?

Земле, рідна без краю,

Живой би — знав і чужу…

Я вам жити бажаю, —

Що я більше скажу?

Завіщаю вам нині

Всім у щасті прожить

І своїй Батьківщині

З честю вірно служить.

Горювати — гордливо,

Не хилить голови,

Святкувать — не чванливо,

Як повернетесь ви.

Берегти її свято,

Перемогу свою,

В пам’ять воїна-брата,

Що поліг у бою.

Переклад А. Малишка

Коментар

Твори російського поета О. Твардовського витримали перевірку часом, адже вони утверджують високе призначення літератури, порушують важливі проблеми людського існування.

Вірш «Я поліг біля Ржева» <1945—1946) був написаний під впливом важких вражень, що мимоволі породили в поетовій свідомості образ безіменного бойца, який поліг у бою під містом Ржевом. У 1942 році Твардовський їздив під Ржев: «Враження від цієї поїздки були одними з найважчих за всю війну і гіркими до фізичного болю в серці. Бої велися важкі, втрати були дуже величавыми…» Битва під Ржевом була невдалою, що не достаточно катастрофічні наслідки для дивізії, у якій побував поет.

Обов’язок живих перед загиблими — збереження й увіковічення пам’яті про их, забезпечення гідного цієї пам’яті життя — до таких висновків підводить Твардовський своїх читачів. Сам поет пояснював: «Вірші ці продиктовані думкою і почуттям, які впродовж усієї війни і в післявоєнні роки найбільше хвилювали душу. Одвічний обов’язок живих перед мертвими за спільну справу, неможливість забуття, постійне відчуття ніби для себя в их, а їх у собі - так приблизно можна визначити цю думку і це почуття».