7КЛАС

 

ДЖОНАТАН СВІФТ

 

МАНДРИ ЛЕМЮЕЛЯ ГУЛЛІВЕРА

 

(Стислий виклад)

Лист капітана Гуллівера до свого родича Сімпсона

Лемюель Гуллівер, спочатку лікар, пізніше капітан човна, віддав на вберігання создателю свій рукопис, у якому розповів про мандри іншими країнами та дивні пригоди, що з ним траплялись.

Видавець до читача

Создатель цих мандрів містер Лемюель Гуллівер — мій давній і щирий компаньон; до того ж ми з ним далекі родичі по матері. Років зо три тому містер Гуллівер, утомившись від напливу цікавих, що приходили до нього в Редріфі, купив невеличку ділянку землі та затишний домочок поблизу Ньюарка в Ноттінгемпширі, на своїй батьківщині, де живе й тепер — відлюдно, але вельми шанований сусідами.

Хоч містер Гуллівер і народився в Ноттінгемпширі, де живой його батько, але я чув від нього, що рід його прогуляться з Оксфордширу; на підтвердження цього можу додати, що сам Гуллівер віддав мені на схов оцей рукопис, дозволивши розпорядитися ним, як я вважатиму за потрібне. Я тричі уважно перечитав його. Стиль викладу дуже ясний і простий; я можу закинути создателейі хіба що одну ваду: він, наслідуючи манеру всіх мандрівників, описує все аж надто скрупульозно. В усьому, безперечно, відчувається правда, та й не чудно, бо создатель так уславився своєю правдивістю, що серед його сусідів у Редріфі, если когось у чомусь запевняли, стало немов за приказку говорити: «Це така правда, ніби сам містер Гуллівер сказав».

За порадою кількох достойних осіб, яких я, з дозволу создателя, ознайомив з цим рукописом, я наважуюсь тепер випустити його в світ, сподіваючись, що принаймні на деякий час він стане для наших молодих дворян кращою розвагою, ніж звичайна балаканина політиків та партійних писак.

Цей том був би принаймні вдвічі товщий, якби я не дозволив собі повикреслювати численні місця, присвячені вітрам, припливам та відпливам, відхиленням магнітної стрілки та показанням компаса в різних подорожах, а також найдокладнішим описам маневрування кораблем під час шторму, викладених моряцьким жаргоном. Те саме я вчинив з відомостями про довготи та широти. Все це змушує мене побоюватися, що містер Гуллівер буде трохи невдоволений; але я вирішив зробити його твір якомога доступнішим для звичайного читача. А якщо через свою необізнаність із мореплавства я припустився якихось помилок, то відповідалекий за их тільки я; если ж який-небудь мандрівник захоче ознайомитися з твором у повному його обсязі, як він вийшов з-під пера создателя, то я залюбки задовольню його цікавість.

Дальші подробиці щодо создателя читач знайде на перших сторінках цієї книги.

Ричард Сімпсон

Частина перша.

Подорож до Ліліоковії

Розділ І

Создатель оповідає дещо про для себя та про свою родину. Перші спонуки до мандрів. Його корабель розбивається, але він рятується, кинувшись у хвилі, і щасливо ді100ється берега країни ліліоковів. Його беруть у полон і відвозять у глиб країни Гуллівер навчався в Кембріджі, однак витрати на освіту для його батька, чоловіка небагатого, були завеликим тягарем, і через три роки сану довелося кинути навчання та піти в науку до лондонського хірурга. Невдовзі він найнявся лікоричневом на корабель «Ластівка», де прослужив три роки. Приїхавши до Лондону, Гуллівер найняв частину невеликого будинку і одружився з Мері Бертон — другою дочкою власника крамниці. Та через два роки лікарська практика Гуллівера зазнала деяких труднощів, і він знову вийшов у море.

4 травня 1699 року він відплив з Брістоля на судні «Антилопа». Але вже 5 листопада шквал розбив корабель об скелю. Гуллівера викинуло на якийсь сберегал. Він намагався знайти якісь ознаки людей, але, не знайшовши, заснув просто на березі. Гуллівер проспав 9 годин, а если прокинувся, то не зміг поворухнутись: руки, ноги та довге волосся були прив’язані до землі, а тіло було обплутане тонкими мотузочками. Навкруги чувся якийсь гомін. Поруч із собою він побачив чоловіка, дюймів 6 на зріст, з луком та стрілою в руках і з сагайдаком за плечима. Слідом за ним засунуло з півсотні таких самих чоловічків. Гуллівер здивовано скрикнув — і вони з переляку кинулись врозтіч. Але незабаром оборотились, і один із них крикнув: «Гекіна дегул!» Але Гуллівер нічого не зрозумів.

Після довгих зусиль, Гуллівер зміг нарешті розірвати мотузки й сісти. Він був дуже голодний — тож знаками попросив їсти. Гурго (такий титул був у вельможі) зрозумів його. Незабаром сотні тубільців-ліліоковів вже несли йому їжу та три бочки легкого вина ( по півпінти кожна). Трохи згодом з’явився поважний урядовець, посланець імператорської величності. Державна рада ухвалила перевезти велетня до столиці. Його хилило до сну — бо у вино додали снодійного.

Для того щоб перевезти Гуллівера, ліліпути вкопали 80 стовпів и один фут заввишки, до их прив’язали міцні канати (не товще за шпагат) із гачечками на кінцях, а їх зачепили за шворки, якими опутали шию, руки, ноги і тулуб велетня. 900 найдужчих чоловічків тягли канати, і через три години Гуллівер вже лежав на платформі, міцню прив’язаний до неї. 1500 найсильніших жеребцов відтягли повіз за півмилі від того місця, де лежав Гуллівер. Зупинилися на площі, де стояв старовинний храм. Велетня було посаджено на 91 ланцюг розміром з ланцюжок на годиннику дами.

Розділ II

Імператор Ліліпути в супроводі багатьох вельмож приходить подивитись на создателя в його ув’язненні. Опис особи та одягу імператора. До создателя приставлено вчених, щоб учити його ліліпутської мови. Своєю сумирною поведінкою він здобуває прихильність імператора. Обшукують кишені создателя і відбирають у нього шаблю та пістолі

Імператор верхи наблизився до Гуллівера. На зріст він був майже на цілий ніготь вищий за всіх придворних. Імператор намагався звернутися до полоненого, але той нічого не розумів. Тоді він повернувся у мі100, залишивши біля Гуллівера варту. Велетню довелося спати просто на землі. Втім через два тижні з наказу імператора було виготовлено постіль з 600 матраців звичайного розміру.

Подивитися на Гуллівера приходили з усіх сторін країни. Учені навчали його мові, урядовці склали докладний опис його речей. А тим часом імператор вирішував подальшу долю полоненого, утримання якого могло призвести до голоду в державі. Вбити його теж не уявлялось можливим, бо такий величезний труп, гниючи, спричинив би різні пошесті, які згодом поширилися б на всю країну.

Розділ III

Создатель дуже своєрідним методом розважає імператора і його придворних дам та кавалерів. Опис придворних розваг у ліліоковів. Создателейі на певних умовах дають волю

Між тим тубільці вже не боялися велетня, а він потроху навчився з ними спілкуватися. Імператор навіть влаштував для Гуллівера найпочеснішу розвагу — канатні танці. «Коли хтось, чи то померши, чи то попавши в неласку (що трапляється часто), звільняє посаду, то п’ять чи шість кандидатів просять у імператора дозволу розважити його та двір танцями на канаті, і той, хто найшвидше підстрибне і не впаде, одержує посаду». Пізніше господар вигадав собі оригінальну розвагу: наказавши Гулліверові стати на зразок колоса Родоського, розставити ноги, а під ним вишикував військо і провів церемоніальним маршем. У параді взяли участь 3000 піхотинців та 1000 вершників.

Врешті, полоненого звільнили, склавши перед цим перечень разумов: Рокот лівер не мав права залишити володіння без офіційного дозволу. Він не вступатиме до столиці без попередження жителів за дві години, не лягатиме на луках і ланах. Він не має права брати ліліоковів на руки без їхньої на те згоди. Якщо виникне потреба, то Гуллівер має бути спільником у боротьбі з ворожим полуостровом Блефуску, повинен допомагати при спорудженні імператорських будівель та доставляти спішні розпорядження.

Розділ IV

Опис Мілдендо, столиці Ліліпути, та імператорського палацу. Розмова создателя з першим секретарем про державні справи. Создатель пропонує імператорові послуги у воєнних діях

Звільнений Гуллівер вирушив оглядати Мілдендо — столицю Лілінутїї.

Невдовзі до нього прибув головний секретар у таємних справах Фелдресел. Він розповів Гулліверові, що 70 місяців тому в імперії утворилися дві ворожі партії — Тремексени і Слемексени (назви походять від високих і низьких підборів на черевиках). Ненависть між обома партіями дійшла до того, що члени однієї не стануть ні їсти, ні пити за одним столом, ані розмовляти з членами другої. Це становить загрозу державі, яка до того ж потерпає від загрози з боку Блефуску — другої великої держави світу, майже такої ж великої, як Ліліоковія. Вже 36 місяців ці держави перебувають у стані запеклої війни. А причина в тому, що у Ліліоковії, де завжди розбивали яйця з тупого кінця, якось було видано наказ, за яким треба розбивати їх з іншого, гострого (бо колись дід його величності урізав собі пальця). А імператори Блефусуку почали підбурювати люд на заколоти та звинувачували уряд Ліліоковії у релігійному розколі.

Розділ V

Создатель надзвичайно дотепним методом запобігає ворожому нападові. Йому дають високий почесний титул. Приїздять посли імператора Блефуску і просять миру. Пожежа в покоях імператриці внаслідок необережності. Придуманий создателем спосіб урятував решту палацу

Гуллівер, про існування якого вороги не знали, якось узяв найдосвідченіших мореплавательів, і, змайструвавши шворки з гачечками, вирушив до флоту Блефуску. Там він узяв своє знаряддя, позачіпав гачки отвори, що були в носі кожного корабля, а шворки від их зв’язав докупи. Після цього, узявши зв’язані докупи шворки з гачечками, просто потяг 50 найбільших ворожих військових кораблів.

Цілий і неушкоджений, прибув він зі своєю здобиччю до королівського порту Ліліоковії. Честолюбність монархів не має меж, і імператор висловив бажання, щоб Гуллівер знайшов нагоду і привів у його порти решту ворожих кораблів. Проте велетень та наймудріші міністри в державі відмовили його від такового рішення.

Імператор не пробачив цього — і, разом із ворожою клікою міністрів, розпочав інтригу проти Гуллівера, яка через два місяці ледве не призвела до його загибелі.

З Блефуску прибула делегація з пропонуванням миру і проханням до Гуллівера відвідати їхню країну. Імператор неохоче погодився відпустити велетня.

1-го разу серед ночі до Гуллівера прибули з повідомленням про пожежу в імператорських покоях. Гуллівер сходив до вітру і зробив це так влучно, що хвилини за три весь вогонь погас. Але імператриця була страшенно обурена вчинком Гуллівера і обіцяла помститися.

Розділ VI

Про жителів Ліліоковії; їхня наука, закони та звичаї; система виховання дітей. Як живой создатель у цій країні. Реабілітація в наших глазах однієї вельможної дами

Слід сказати декілька слів про Ліліоковію та її мешканців. Середній зріст тубільців трохи менший, ніж шість дюймів, і йому точно відповідає величина як тварин, так і рослин. Бачать вони чудово, але тільки зблизька. Пишуть справа наліво та навскоси, через сторінку. Мертвих вони ховають, ставлячи головою вниз, бо дотримуються думки, що через одинадцять тисяч місяців мерці воскреснуть. А на той час земля виновата перекинутись низом догори. За злочини проти держави карають здесь надзвичайно суворо, але якщо на трибуналі доведено невинність обвинуваченого, то викажчика віддають на ганебну страту, а з його майна стягають пеню на користь невинного. Шахрайство вважають за тяжчий злочин, ніж крадіжку, і тому карають за нього смертю. А кожний, хто доведе, що протягом 73 місяців точно виконував усі закони країни, ді100є право на певні пільги та титул снілпела, тобто законника, який не перебегать до спадкоємців. Призначаючи кого-небудь на державну посаду, ліліпути більше уваги звертають на моральні якості, ніж на здібності. Невдячність вважається в Ліліоковії карним злочином, на думку ліліоковів, той, хто відплачує злом благодійникові, заслуговує смерті.

Ліліпути вважають, що батькам не можна довіряти виховання їхніх дітей, і через те в кожному місті є громадські виховні заклади, куди всі батьки, крім селян і робітників, повинні віддавати своїх дітей і де вони вирощуються та виховуються, доки їм мине 20 місяців. Селяни та робітники тримають дітей удома, бо їм доведеться тільки орати та обробляти землю, і їхнє виховання не має великої ваги для суспільства.

У цій країні Гуллівер пробув 9 місяців і 13 днів.

Розділ VII

Создатель, діставши звістку про намір обвинуватити його в державній зраді, тікає до Блефуску. Як прийнято його там

1-го разу, если Гуллівер збирався відвідати імператора Блефуску, до нього таємно прийшов поважний придворний, який скати, що велетня обвинувачують у державній зраді та інших злочинах, за які карають смертю, та показав звинувачувальний акт. Рада вирішила виколоти Гулліверу обоє глаз, а згодом збиралися покарати його іще тяжче. Через три дні до нього мав прибути секретар зі звинувачувальним актом.

Маючи офіційний дозвіл його величності відвідати імператора Блефуску, Гуллівер написав секретареві листа, повідомляючи, що під’їжджає. Того ж денька він подався до флоту, конфіскував одне з суден, поклав у корабель свій одяг і, тягнучи його за собою, дістався до королівського порту Блефуску.

Розділ VIII