11 КЛАС

 

ФЕДЕРІКО ГАРСІА ЛОРКА

 

БАЛАДА ПРО ЧОРНУ ТУГУ

 

Клюють півні темний обрій,

ніяк сонця не знаходять;

Самотина Горова

із пылай крутої сходить.

Пахне кіньми і тінями

її тіло, лите з бронзи,

груди, два курні ковадла,

круглим жалем тужать-стогнуть.

«Самотино, що шукаєш,

чом блукаєш самотою?»

«Чом блукаю, сама знаю,

що тобі до мого болю?

Я шукаю в цьому краї

саму для себя, свою долю».

«Самотино, моє горе,

если кінь закусить повід,

заженеться з гону в море,

буйна хвиля його втопить».

«Не кажи мені про море!

Проростає туга чорна

на оливковій землі

під зелений шепіт-гомін».

«Ти скажи, яка ж то туга,

яка мука невгамовна,

що з глаз тобі сльозить

гіркота терпка лимонна?»

«Мечусь дома, як причинна,

з тою тугою жалькою,

волочаться долі коси

і по кухні, й по алькову.

Все на мені з тої туги

гагатом чорним холоне…

Ой льолі ж мої ллянії,

ой макове моє лоно!»

«Самотино! Вмийся біло

непочатою водою,

собі серце заспокой,

може, знайдеш свою долю».

Переклад М. Лукаша