Reklama

Персональний розподіл доходів. Сімейні доходи, їх рівень, джерела і структура

Персональний розподіл доходів – це розподіл доходів між окремими фізичними особами, сім’ями або домогосподарствами. Аналіз персонального розподілу доходів дає можливість виявити фактори, що визначають рівень і структуру доходів окремих сімей.

Фактори, що впливають на структуру сімейних доходів:

- розмір грошових доходів членів сім’ї;

- наявність чи відсутність безплатних і пільгових благ; -рівень цін на споживчі економічні блага;

- обсяг податків;

- наявність чи відсутність безробітних у сім’ї;

-ступінь соціальної захищеності;

-тривалість робочого дня працюючих у ринковому секторі;

- наявність чи відсутність доходів від власності, що функціонує незалежно від власника;

- наявність та число утриманців тощо.

 Сімейний дохід – сума доходів свідомо організованої на основі родинних зв’язків та спільності побуту невеликої групи людей, життєдіяльність яких спрямована на реалізацію соціальних, економічних та духовних потреб індивідів, сім’ї.

Сімейний дохід – економічна основа відтворення сім’ї.

Є різні джерела формування сімейних доходів:

- власність на ресурс “праця”, який не має відособленого від власника існування і забезпечує доходи у фірмах: заробітна плата, доходи від особистого підсобного господарства, від індивідуальної та кооперативної трудової діяльності, нормальний прибуток підприємця, гонорари;

-власність на ресурси, що мають відокремлене від їх власника існування, забезпечує такі форми доходів: процент, рента, орендна плата, прибуток, дивіденди тощо;

-державні трансфертні виплати (пенсії, допомоги, безплатні послуги в галузі освіти та охорони здоров’я, пільги тощо);

-інші джерела (спадщина; дарування; виграші і т. ін.)

Про рівень життя населення свідчить не тільки рівень сімейних доходів, а й напрямки їх використання, до яких належать:

-придбання економічних благ довгострокового користування (квартир, меблів, електропобутової техніки, затрати на освіту , довгострокове страхування життя тощо);

-придбання економічних благ поточного споживання (одяг, їжа, оплата комунальних послуг з охорони здоров’я, транспортних та інших послуг);

-сплата податків та обов’язкових неподаткових платежів;

-придбання цінних паперів, нерухомості та іншого майна з метою збереження цінності заощаджень або ж з метою отримання додаткових доходів на заощаджені кошти;

- інші витрати.

Рівень сімейних доходів не повинен бути нижчим прожиткового мінімуму, який має дві форми прояву: фізіологічний та соціальний.

Фізіологічний мінімум враховує витрати на задоволення найнагальніших фізіологічних та фізичних потреб, включаючи витрати на оплату основних послуг (комунальних, транспортних і т. ін.) практично виключаючи придбання одягу, взуття та інших непродовольчих товарів з розрахунку, що на фізіологічний мінімум сім’я живе короткий час, і вона має необхідне житло, одяг, взуття та інші необхідні в побуті речі.

Соціальний мінімум, крім фізіологічного, включає також затрати на задоволення мінімальних духовних і соціальних потреб, які суспільство визначає (нормує) як такі, що забезпечують прийнятний для суспільства рівень життя.

Доходи населення в ринковій економіці виконують такі функції:

1) добробуту – забезпечують певний рівень життя населення;

2) мотиваційну – сприяють ефективному включенню до виробничого процесу шляхом створення системи нових стимулів;

3) соціальну – формують відповідну якість життя, що охоплює умови праці, життя і відпочинку, соціальні гарантії та забезпеченість, охорону правопорядку і дотримання прав людини, природно-кліматичні умови і стан навколишнього середовища, наявність вільного часу й можливості його ефективного використання , а також суб’єктивні відчуття спокою, комфортності та стабільності.

Чим бідніша країна, тим більша частка сімей, що проживають у межах фізіологічного мінімуму.

Звісно, що найважливіше значення для забезпечення фізіологічного життя людини має харчування. Чим вища частка затрат на харчування у загальній структурі витрат домогосподарства (сім’ї), тим нижчий його добробут. Це означає, що структура витрат сім’ї є важливим показником економічного розвитку країни.

Німецький статистик Ернст Енгель дослідив ще в XIX ст. структуру споживання сімей з різними рівнями доходів і виявив емпіричну залежність, яка потім отримала назву закону Енгеля.

Зміст закону Енгеля полягає в тому, що частка національного доходу, витрачена на продукти харчування, вважливим індикатором добробуту. Чим менша ця частка, тим вищий добробут.

Зі зростанням доходів домогосподарств частка витрат на харчування зменшується; частки витрат на одяг, житло та комунальні послуги зазнають незначних змін, а частки витрат на задоволення соціальних та культурних благ суттєво зростає.

Згідно з Законом України “Про прожитковий мінімум” норматив прожиткового мінімуму формується з розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення. Прожитковий мінімум є індикатором визначення межі бідності в суспільстві й відбиває якісний перехід між різними рівнями споживання.

Прожитковий мінімум розділяє сім’ї (домогосподарства, окремих осіб) на дві умовні групи за рівнем споживання – забезпечених та малозабезпечених,

В умовах становлення ринкового середовища в економіці України внаслідок взаємозумовленої дії об’єктивних та суб’єктивних факторів формування доходів населення характеризується такими тенденціями:

- розширенням структурних складових сімейних доходів; -поглибленням розриву між номінальними доходами і доходами, що є у розпорядженні;

-слабким і нестійким зростанням факторних доходів; -домінуванням перерозподільчих процесів у створенні доходів;

-зростанням частки доходів від реалізації продукції особистого підсобного господарства;

- натуралізацією частки отриманих доходів;

- тінізаціею доходів з метою ухилення від сплати податків.

Досягнення оптимальної структури і рівня сукупних сімейних доходів є одним із найбільш актуальних завдань сучасної політики держави, але ці проблеми є об’єктом аналізу іншої теми.

Reklama