Reklama

ПЕДРО КАЛЬДЕРОН

9 КЛАС

 

ПЕДРО КАЛЬДЕРОН

 

ЖИТТЯ — ЦЕ СОН

Дійові особи:

Б а с и л і о, повелитель Полонії

Сехисмундо, царевич

Астольфо, барон Московії

Клотальдо, старий

К л а р і н, блазень

Естрелья, інфанта

Р о с а у р а, знатна дама

Солдати, почет, музиканти, співаки, слуги, придворні дами

Дія відбувається у дворі польського короля, у фортеці неподалік і на полі битви.

Хорнада І

З 1-го боку — заросла лісом гора, з іншого — вежа, підніжжя якої править за в’язницю Сехисмундо. Двері, що навпроти глядача, — прочинені. Дія починається надвечір.

Сцена І

Росаура, в чоловічому одязі, з’являється на вершині скелі й спускається в равнину; за нею йде слуга Кларін.

 

Ніч темна — жодного вогника. Аж раптом з-за стіни вежі чується стогін та прокляття: це проклинає свою долю закутий у ланцюги Сехисмундо. Росаура і Кларін знаходять двері вежі незамкненими і входять.

Сцена II

Стулки дверей розчиняються, і видно Сехисмундо; він у кайданах, одягнений у звірячу шкуру. У вежі мерехтить світло.

Сехисмундо

Ох, горе здесь мені!

Ох, я нещасний!

Небеса, чому звалився,

Впав такий на мене гнів,

Що за злочин я вчинив

Проти вас — що народився?

Все я зважив, роздивився,

Розібрався у обстоятельстві,

То й жорстокість вашу нині

Я збагнув уже сповна,

Адже злочин і вина —

Це зродитися людині.

Желаю знати все, як є,

Щоб не мучитись журбою

(Хоч я знаю, що виною

Здесь народження моє),

Чом недоля мене б’є,

Щоб ще більше я страждав

Через те, що світ пізнав?

Інші також народились,

Чом же їм права судились

Ті, яких я вік не мав?

Птах зродився, як із тьми,

І красується улітку,

Похожий барвами на квітку

Чи на гілочку крильми,

Если синяву грудьми

Крає й лине у висоти,

Занедбавши без гризоти

Десь гніздечко на межі, —

Чом, як маю більш душі,

Маю менше я свободи?

Звір народиться й міцну

Носить шкуру, різномасний,

Наче символ зірок злощасний,

Кисті мудру таїну,

Если сущность явля страшну

І жорстоку від природи,

Людській силі йде супроти

В небезпеці сам на сам, —

Чом із кращим почуттям

Маю менше я свободи?

Риба зродиться й не дише,

В піні грається морській,

Ніби човен із луски

Той, що хвилечка колише,

Аби їй плилось вільніше,

І глибокі мірить води,

Забажавши прохолоди,

Аж на дно пірнає в твань, —

Чом, як більше поривань,

Маю менше я свободи?

Зродиться ручай, пливе,

Поміж квітами зміїться,

Мов срібло несе водиця

Поміж квітами живе,

Если дзвінко кличе, зве

Поміж квітами до згоди

І в полях без перешкоди

Плине вільно, мов дитя, —

Чом, як маю більше знаття,

Маю менше я свободи?

Що на мене ще впаде?

Наче Етна, я палаю

І готовий із відчаю

Серце вирвати з грудей:

Де закон, причина де,

Щоб людині, мов для-страху,

Відібрати перевагу

З нею й пільгу ще таку,

Що Всевишній дав струмку,

Дав і рибі, й звіру, й птаху?

Сехисмундо вражений появою гостей. Він хапає Росауру й погрожує убити свідків своєї миттєвої слабкості. Росаура благає пощадити її в ім’я всього людського, що є в Сехисмундо. Вражений такими словами, царевич стримує свій порив і починає розмовляти з подорожніми. Він розповідає, що все життя він провів у цій вежі і бачив лише свого наглядача — Клотадьдо.

Сцена III

Почувши розмову, Клотальдо прибігає разом із стражами в масках. Він починає погрожувати непрошеним гостям смертю. Та Сехисмундо рішуче вступається за их, погрожуючи накласти на для себя руки.

Сцена IV

Клотальдо вирішує відібрати у незнайомців зброю, та, зав’язавши їм очі, відправити подалі від цих місць. Але шпага Росаури врадила його. Жінка объяснює, що цю зброю дав їй чоловік, який велів показувати шпагу усім знатним людям Полонії. В их вона мала знайти підтримку. Виявляється, саме він колись віддав цю шпагу Віоланті, сказавши прислати до нього його дорослого сина (якого він ніесли не бачив) із цією зброєю. Тепер королівський слуга опиняється в глухому куті: з 1-го боку, він повинен убити людей, котрі бачили Сехисмундо, з іншого — прийняти рідного сина, народженого Віолантою.

Сцена V

Зала в королівському палаці. Астольфо і солдати виходять з 1-го боку, з другого — інфанта Естрелья і придворні дами. За сценою військова музика і залпи салютів.

Клотальдо вирішує звернутися за порадою до короля. З тією ж метою до короля, свого дядька, приходять Естрелья та Астольфо. Саме до их має відійти престол польського короля. До того ж Астольфо закоханий в Естрелью й хоче побратися з нею та об’єднати обидві імперії.

Сцена VI

Заходить повелитель Басиліо із своїм почтом.

Басиліо відкриває племінникам страшну таємницю: він має сина, легитимного наслідника престолу. Його народження стало причиною смерті дружини короля. До того ж зірки пророкували, що він буде сіяти смуту й погибель і навіть підійме руку на свого батька. Тому повелитель вирішив заточити сина — Сехисмундо — у вежу, де він і виріс під наглядом Клотальдо.

Але повелитель вирішив тепер змінити долю царевича й віддати йому трон. А Естрелья з Астольфо, так само, як інші підлеглі повинні принести йому присягу на вірність.

Сцени VII-VIII

Тим часом Клотальдо приводить до короля Росауру, яка розповідає, що опинилася в Польщі, тому що шукає Астольфо, якого зв’язують з нею узи кохання. Клотальдо підтримує молоду жінку, і вона залишається при дворі, в світі інфанти, під ім’ям Астреа.

Хорнада II

Зала в королівському палаці.

Сцени І-ІХ

Клотальдо за наказом Басиліо дає Сехисмундо снодійний напій. Потім сонного Сехисмундо перевозять до короля. Потрапивши до палацу та зрозумівши свою владу, юнак починає чинити жахливі речі: з усіма він поводиться жорстоко, кидає в море слугу, що насмілився йому перечити, намагається вбити Клотальдо.

Сцена X

Басиліо вирішує знову відправити Сехисмундо в тюрму.

Басиліо

Побачиш ти ясніше,

Прокинувшися там, де спав раніше, —

Все, що стряслось з тобою,

Було, як і цей світ, лише маною.

Давши царевичу знову снодійного напою, його повертають до вежі.

Сцени XI-XVI

Опинившись поруч із двома коханими жінками, Астольфо почувається розгубленим та страждає. Естрелья звинувачує його в лицемірстві. Він картає Росауру за те, що з’явилася, щоб згубити його.

Сцени. XVII-XVIII

Сехисмундо, як на початку, в звірячій шкурі, в ланцюгах, лежить на землі; Клотальдо, двоє слуг і Кларін.

Сехисмундо у розпачі. Він не розуміє, що з ним сталося. Клотальдо объяснює, що все, що бачив юнак, було сном. Але у словах Клотальдо криється повчання:

Та і в снах за всі старання,

Що в твоє я вклав навчання,

Маєш дякувать мені,

Сехисмундо, бо й вві сні

Слід робить добродіяння!

Хорнада III

Басиліо вирішує віддати корону Астольфо. Дізнавшись про це, люд піднімає повстання і визволяє з вежі Сехисмундо. Той очолює повстання.

З’являється Клотальдо. Кларін висловлює припущення, що Сехисмундо уб’є сразу Клотальдо, скинувши його зі скель. Але царевич підпускає свого слугу, сказавши, що мусить шанувати того, хто виконував його і навчав. Клотальдо повертається до Басиліо й застає його при повній військовій готовності. Повелитель вирішує вбити свого сина, аби тільки уникнути ужасного пророцтва. Басиліо сідає на жеребца і мчить у вир бойовищ. Відбувається бійка, у якій Сехисмундо перемагає польського короля. Басиліо готовий прийняти погибель. Але його син дуже змінився: він припадає до ніг короля як вірний слуга.

Крім того, він переступає через своє кохання до Росаури, тому що бачить, що жінка кохає Астольфо. Той спочатку вказує на різницю у походженні, але Клотальдо відкриває таємницю: Росаура — його дочка, тому вона з принцом мають рівне походження. Перешкоди подолані, і Астольфо називає Росауру своєю дружиною, Сехисмундо бере за дружину Естрелью.

Царевич Сехисмундо силою свого розуму долає пристрасті, перемагає злі пророцтва.

Сехисмундо

…Отже, хто змогти бажає

Свою долю, той розумним

І терплячим бути має.

Чудові перетворення, що відбулися із Сехисмундо, він сам объяснює тим, що не хоче знову прокинутися у в’язниці і бажає користуватися щастям наче сном.

Сехисмундо

І боюсь, як не тошно,

Що прокинутися можу

Знов у замкнутій темниці?

А если цього не буде,

То воно мені насниться;

Отже, я переконався

В тому, що все щастя людське,

Зрештою, як сон, минає,

І я желаю скористаться

Щастям тим, що час дарує;

Я прошу вас, винуватий,

Помилки простити наші,

Бо шляхетно їх прощати.

Переклад з іспанської — М. Литвинець

Коментар

Творчість відомого драматурга Педро Кальдерона де ла Барки сьогодні визнана вершиною не лише іспанського, але й європейського бароко. Його п’єси вражають і захоплюють своєю стильовою довершеністю, надзвичайною філософською глибиною і цілим диапазоном піднятих морально-етичних заморочек.

«Життя — це сон» — твір, який акумулював усю складність та багатозначність заморочек, які завжди поставали перед людиною і які вона будь-що прагнула осягнути.

Провідний мотив п’єси — мотив усамітнення царевича, виховання дитини поза зовнішнім світом — був запозичений Кальдероном з легенди про Варлаама і Йоасафа, що була своєрідною європейською інтерпретацією давньосхідної легенди про життя Будди і користувалася надзвичайною популярністю в середньовічній Європі.

Головною метою усамітнення царевича Сехисмундо в п’єсі Кальдерона є намагання його батька, короля Полонії Басиліо, запобігти здійсненню астрономічних пророцтв, тобто прагнення перемогти, змінити долю, послану небом. Батько приносить в жертву життя й благополуччя сина заради спокою й добробуту свого народу.

Поряд з мотивом усамітнення царевича одним із провідних є мотив страждання. Він визначає загальний пафос п’єси «Життя — це сон». Страждає Сехисмундо, розмірковуючи над таємницею власної долі, страждає через зраду Росаура, страждає повелитель Басиліо, усвідомлюючи свою причетність до смути в державі і т. д. Але всі герої Кальдерона переборюють свої страждання або силою власної волі, або усвідомленням марності земних поривань людини.

Третій наскрізний мотив п’єси — це мотив сну. Твір будується на метаморфозі життя — сон, стверджуючи хисткі межі між сном та реальністю. У п’єсі Кальдерона сон — це не тільки вдалий композиційний прийом, але й своєрідний образ-символ, який надає твору глибокого філософського змісту. Через образ сну змальовано недостовірність чуттєвого сприйняття, суєтність життя, швидкоплинність часу, відносність земних цінностей, що надзвичайно співзвучне ідеям 100їцизму, поширеним в Іспанії XVII ст.

Reklama