8 КЛАС

 

ВЕДИ, БІБЛІЯ, КОРАН

 

КОРАН

 

Коран (араб.— читання) є головною священною книгою ісламу — наймолодшої зі світових релігій, яка існує 580 р. н. е. (зелений прапор є эмблемой молодості та вічності цієї релігії). Це друга за чисельністю після християнства світова монотеїстична релігія.

Мусульмани живуть більш як у 120 країнах світу. У 35 країнах вони становлять 95-99 % населення, в 13 країнах — впливову меншість, у 28 країнах іслам є державною релігією (Іран, Пакистан, Мавританія та ін.).

Іслам виник на початку 7 ст. н. е. в Західній Аравії на перехресті культур і цивілізацій Слету і Заходу, в період розпаду родоплемінного ладу і формування там центральної класичної арабської держави, епоху переходу від первіснообщинного до феодального ладу в арабів. Формування феодалізму вимагало відповідної ідеології — монотеїстичної релігії, яка об’єднала б арабські племена — кочівників — скотарів (неудачуїнів), серед яких панував племінний політеїзм. Попередником ісламу був ханіфізм. Халіфи називали для себя пророками та боролися за об’єднання арабських племен і встановлення єдинобожжя.

Термін «іслам» у перекладі з арабської означає «покірність», а того, хто прийняв цю релігію називають відданим (з араб.: мусульманин). Звідси — друга назва цієї релігії: магометанство. У Європі и називають ще «магометанством» (від зміненого імені Мухаммед — Магомет).

З Аравії іслам поширився на сусідні країни Середнього Слету, (Єгипту, Північну Африку, Індію, Індонезію, Середню та Малу Азію, Закавказзя, Європу. Нині іслам є найпоширенішою після християнства релігією у світі.

Коран, за мусульманськими переказами, був посланий Аллахом пророку Мухаммеду через ангела Джебраїла (Гавриіла). Вони покояться на 7 догматах: вірі в єдиного бога — Аллаха, в ангелів, у всі книжки божі, всіх посланників Аллаха, в кінець світу, визначення, воскресіння мертвих. Відповідно до віровчення Ісламу все суще в світі створене Аллахом і всі явища і події, які відбулися і відбудуться у Всесвіті аж до кінця світу і денька ужасного суду, зумовлені їм і відбуваються по його волі. Культ Ісламу спирається на п’ять «стовпів віри»: сповідання віри — вимовляння формули «Немає божества окрім Аллаха, і Мухаммед — посланник божий», щоденна п’ятикратна молитва, пост в місяць рамадан (ураза), обов’язкова добродійність (закят), паломництво до Мекки (хадж).

Спочатку пророчі одкровення передавалися в громаді неписменно, по пам’яті. Але згодом у Медині, за вказівкою Мухаммеда, стали вести систематичні записи. Секретар Мухаммеда Зейд ібн Сабіт (сам пророк був неписьменним), записав Коран, і він зберігався у дружини Пророка — Хафси. Після смерті Пророка Абу Бекр, який був проголошений халіфом — релігійним та військовим лідером прихильників ісламу, віддав розпорядження створити єдину редакцію Корану, всі інші версії були знищені. Коран довгий час було заборонено перекладати з арабської мови.

«Одкровення» Аллаха передавалися пророку приблизно у 610- 632 pp. н. е., а їхній запис, збирання зафіксованого й особливе складання книжки розтяглися на довгі роки. Труднощі, що при цьому довелося переборювати, як побачимо, не зводилися лише до відсутності в арабів у минулому подібної практики.

Канонізація змісту Корану і складання остаточної редакції відбулося при халіфі Оліфі (644-656 pp.). Коран наказує арабам залишити «звичаї батьків» на користь правил, встановлених ісламом. У самому Корані його правова значимість визначається в такий спосіб: «Отже, ми ниспослали його як арабський судебник» (№ З, стор. 165-166).

Коран складається з 14 глав (сур), розчленованих на 6219 віршів (аята). Більша частина цих віршів має міфологічний нрав, і лише близько 500 віршів містить розпорядження, що стосуються правил поведінки мусульман. При цьому не більш ніж 80 з их можна розглядати як власне правові (в основному це правила, що відносяться до шлюбу і родини), інші стосуються релігійного обряду й обов’язків (№ 6, стор. 420).

Сури розташовані без усякого порядку, просто по розмірах: довші ближче до початку, коротші — до кінця. Сури меккійські (ранні) і мединські (пізні) перемішані. Те саме повторюється багатослівно в різних сурах. Вигуки і прославляння величі і могутності Аллаха чергуються із розпорядженнями, заборонами і погрозами «гієною» у майбутнім житті всім непослушникам. У Корані зовсім непомітно слідів такої редакційно-літературної обробки, як у християнському Євангелії: це сирі, неопрацьовані тексти.

Велика частина положень Корана носить казуальний нрав і являє собою конкретні тлумачення, дані пророком у зв’язку з окремими випадками. Але багато встановлень мають дуже невизначений вигляд і можуть набувати різного сенсу в залежності від того, який зміст у их вкладається.

Сури Корана різного розміру: у 2-й, найбільшій з их — аятів, а в найменших — 103, 108 і 110-й — усього по три аята. Довжина сур зменшується, якщо не зважати на невеликі відхилення, до кінця книжки. Перша сура — «аль-фатіха», що відкриває [книгу], містить усього сім аятів; застосовується як молитва, свого роду мусульманський «Отче наш».

По віровченню ісламу, Коран — книжка нестворена, існуюча предвічно, як сам Бог, Аллах; вона його «слово». Оригінал Корану, згідно ісламу, написаний арабською мовою на аркушах — сухуф, і сувої з ним зберігаються на сьомому небі, звідси й одне з його назв — Світки, Книжка. Коран — розум аль-кітаб, знаходиться під престолом Аллаха; і тільки один Аллах у цій небесній книзі «стирає, що бажає, і затверджує» (К., 13:39).

Природно, що створення настільки величавого Добутку, як Коран (хоча він і справляє при найближчому ознайомленні враження збірника висловлень, проповідей, сказань і правових норм, як правило, тематично і хронологічно не систематизованих), було справою непростою, тим більше для народу, що не мав до цього настільки величавых письмово зафіксованих релігійних чи світських творів. Не випадково в самому ж Корані поява цієї великої письмової пам’ятки не раз витлумачується як небувала, волшебна. Від імені Аллаха в ньому написано: «Скажи: «Якби зібралися люди і джини, щоб зробити подібне до цього Корана, вони б не створили подібного, хоча б одні з их були іншим помічниками»» (К., 17:90). Звідси ж випливає, що для создательів цієї фрази казкові бесічні сили — джини — були настільки ж реальними, як і люди, їм здавалося навіть, що люди і джини могли спільно виконувати ту саму боту, допомагати один одному.

Як і всі релігії, іслам має кілька течій, найпоширенішими з яких г сунітська та шиїтська, що відрізняються одна від одної деякими догматами і ритуалами. Важливим стимулом для розвитку ідеології ісламу виявився його розкол на ці дві течії. Після оформлення 4-х богословсько-юридичних толків (мазхабів) в сунізмі і виробленні ісламського догматизму було визнано неможливим подальший розпиток теології, права, моралі, соціальних встановлень.

У наші дні у ряді країн Коран зберігає значення не тільки як історична і релігійна пам’ятка, але і як добуток широкого соціального змісту. В країнах, де іслам — державна релігія, з положень Корану виходить більшість правових норм, законодавство — шаріат, на Корані присягають і дають клятви, порушення яких визнається найважчим гріхом, злочином. Вивчення Корану і його тлумачень є одним із профілюючих предметів багатьох навчальних закладів у таких країнах, як Пакистан, Іран, Саудівська Аравія.