7КЛАС

 

АДАМ МІЦКЕВИЧ

 

АЛЬПУХАРА

 

(3 поеми «Конрад Валленрод» )

Селище маврів1 у тьмі, у руїні,

Гине їх народ в безпораді;

Борються досі гренадські твердині,

Але чума у Гренаді2.

1 Маври — (в перекладі означає «темні») умовна назва кількох племен. З VIII ст. маврами називали арабів-мусульман, які захопили Піренейський півострів.

2 Гренада (або Гранада) — мі100 і провінція в Іспанії. У Гренаді досі збереглися залишки арабських укріплень.

Лиш в Альпухарі, залігши у шанці1,

Б’ється загін Альманзора, —

То обложили хоробрих іспанці,

Жде їх чи погибель, чи покора.

Вдосвіта сурми до бою заграли,

Битва гримить на світанні,

На мінаретах2 хрести заблищали, —

Взято фортецю останню.

Сам Альманзор, як побачив, що сили

Більше нема в обороні,

Сміло прорвавшись крізь ворога стріли

Втік од жуткої погоні.

Бенкет між трупів почався в іспанців

На альпухарських руїнах.

Здобич паюють, поділюють бранців,

П’ють, утопаючи в винах.

Раптом надвірна охранника доносить:

Рицар, що ймення не знати,

З панством найстаршим побачення просить,

Пильне щось має сказати.

То Альманзор був, повелитель мусульманський.

Кинувши сховок безпечний,

Сам оддається він в руки іспанські,

Раб їх і друг їх сердечний.

«Я до іспанського, — каже, — порогу

Став із уклоном глибоким,

Вашому буду молитися Богу,

Вірити вашим пророкам.

1 Шанці — окопи.

2 Мінарет — висока башта при мечеті (мусульманському храмі). З мечеті муедзин (служитель мечеті) скликає мусульман на молитву.

Желаю, щоб слава по світу установилась,

Як мавританець побитий

Став переможцям своїм за васала,

Братом молодшим служити».

Шану іспанці до сміливих мають.

Як Альманзора впізнали —

Вождь обійняв його, інші вітають,

Друга немовби стрічали.

Всіх Альманзор по черзі обіймає,

Руки стискаючи ґречно,

Та найміцніше вождя пригортає,

В губи цілує сердечно.

Раптом ослабел він, на камінь підлоги

Впав побліднілий з нестями,

Але чалму переможцю під ноги

Кволими стеле руками.

Глянув навкруг — всі дивуються дивом:

Синню взялись йому лиця,

Сміхом уста зазміїлись жахливим,

Сповнились кров’ю зіниці.

«Гляньте, гяури1! Я гордий і радий,

Що відплатив вам одразу.

Я одурив вас: прийшов я з Гренади,

В дар вам принісши заразу.

Так! Поцілунком своїм вам у душу

Смертної влив я отрути.

Гляньте — у муках конати я мушу, —

Вам таких мук не минути!»

Руки вперед простягає завзятий,

Мовби стисканням смертельним

1 Гяурами мусульмани презирливо називали іновірців, у даному випадку — християн.

 

Хоче іспанців усіх закувати,

Сміхом сміється пекельним.

Вмер, сміючись.

Ще тремтіли повіки

Темних глаз зледенілих.

Сміх той страшний залишився навіки

В рисах його помертвілих.

Прудко іспанці бінажимать, мов од кари!

Вслід їм — чума чорнокрила.

Жоден не вийшов із гір Альпухари,

Всіх моровиця1 скосила.

Переклад М. Рильського

Коментар

Поема «Конрад Валленрод», яку сам создатель визначив як історичну повість з литовського та прусського життя, розповідає про запеклу боротьбу литвинів з німецькими хрестоносцями. На цьому історичному тлі Адам Міцкевич створює героїчний образ незламного духом борця із загарбниками.

Одним з епіграфів до поеми поет узяв слова філософа Макіавелі про те, що в боротьбі «треба бути лисицею і левом». Саме цими рисами наділений герой балади «Альпухара», яка є невід’ємною частиною поеми «Конрад Валленрод».

«Альпухара» — це легенда про героїчний вчинок рицаря-мавра Альманзора, який пробрався у стан ворогів і заразив їх чумою. Він пішов на погибель, бо для нього батьківщина означає твердиню.

Сюжет літературної балади Адама Міцкевича побудований на основі фольклорної балади. У такий спосіб, творчо розвинувши мотив нескореності, поширений у народній творчості, поет звернувся до своїх сучасників, щоб підтримати їх у національно-визвольній боротьбі.

1 Моровиця — заразительна хвороба, чума.