Видатний чеський поет Вітезслав Незвал народився 26 травня 1900 року в селі Біскоупки. Вчительська родина виховувала його в середовищі книг, музики, пошани до рідного слова. Віршувалося йому легко й просто. Талановите око вловлювало найнепомітніші порухи людської душі. Батько Вітезслава чудово грав на скрипці й фортепіано, свій талант він передав синові. Часто переїжджаючи з одного села в інше, Вітезслав знайомився з новими людьми, сприймав усім своїм серцем нові враження від спілкування, від усього побаченого й почутого. У1903—1922 рр. родина мешкала в Шаміковіцях. Це невеличке селище майбутній поет буде не раз згадувати в своєму житті як спогади дитинства та ранньої юності.

Він отримав хорошу початкову освіту. З 1911 року майбутній поет навчається в гімназії в містечку Тршебич, літні канікули проводить дома, в рідному селі. На початку 1920 року Вітезслав Незвал прослуховує курс юриспруденції в місті Брно. Пізніше навчався в Празькому університеті на філософському факультеті, слухав лекції відомого вченого Ф. Кс. Шальди. Серйозно займатися художньою творчістю розпочав у 1920 році. У 1921 році брав участь у діяльності літературної групи «Деветсил». У «Деветсилі» збирали ся молоді митці з метою боротьби за нове мистецтво, шукаючи нові прийоми для втілення оптимістичної ідеї перетворення світу Ярмаркові кольори вічного потягу до краси наснажуються дитячими спогадами гри й фантазії, що пройдуть крізь усе його життя. Прагнення до прогресу, світової еволюції є цілком виправданим і показовим у його поезії цих років. Він разом зі своїми друзями-мит-цями висуває теорію «поетизму», якому слідує в наступний період творчості. Це, так би мовити, теорія чистоти й прозорості ліричного вірша, позбавленого політичної заангажованості, ідейного запрограмування.

 Перша поетична збірка «Міст» з’явилася в 1922році. Тут проявилися неповторні враження від краси рідної природи. На відміну від сумно-елегійних ранніх поетичних спроб, тут зазвучали мотиви життєствердження, яскравих, барвистих співів чеського краю.

У поемі «Дивовижний чарівник» (1922 р.) Незвал виводить образ тендітної, чарівливої душі, сплетеної з вражень і спостережень. Тут відтворюється сутність співжиття людини з природою, що є вирішальним фактором в його поетичній світобудові. Настає час для людини думаючої, активної, серце якої пульсує в тон буремним віхам історії — війна, революція. Психологічний підтекст формує особу ліричного героя, не байдужого до страждань людей. Таїна й чарівність його ліричного «я» плине поруч із мріями та дійсністю Епоха глобальних перемін вимагає дзвінкоголосої патетики, проте Незвал уникає цього, звертаючись до звичайних, нічим не примітних образів і слів. Саме простотою свого звукоряду приваблює поет, ясністю і чіткістю поетичного мислення.

У 1923 році поет став засновником літературної групи поетистів, а в 1934році входив до складу об’єднання сюрреалістів, що по-своєму, неординарно прагнули творити й бачити людей, світ і себе в ньому Суб’єктивно-ідеалістичне сприйняття світу виносило на поверхню підсвідомого в мисленні людини. Глибока асоціативність, піднесення людини над реальним життям у сфери жвавої вигадки характеризує поезію Вітезслава Незвала того часу.

У збірках «Пантоміма» (1924 р.), «Маленький розарій» (1925 р.) звучать мотиви романтики, вогняного феєрверку, екзотики, своєрідної несправжності, що поступово переходить в площину разючої реалістичної образності. Незвал оволодіває власною художньою естетикою іскристої, оптимістичної правди, мисленням, вільним від домінуючої політичної ідеї Поруч із цим поет продовжує писати політичні вірші Поема «Едісон» написана в 1927році. Ця спроба пера принесла йому серйозний успіх. Він створив синтезований образ ліричного героя, який надихає на працю, трудові творчі звершення, високий політ думки. Важливе місце займають філософські роздуми над смислом життя, над суттю того прогресивного, що створено для розвитку суспільної людини.

Виходить у світ збірка «Прощавай і хусточка» (1934 р.), скомпонована як ліричний щоденник-враження про відвідування країн Європи. А також «52 гіркі балади вічного студента Роберта Да-віда» (1936 р ), «100 сонетів Роберта Давіда» (1937 р.). У сатиричній поемі «Шваби» (1939 р.) засобами сатири відтворюються антидиктаторські мотиви, прагнення до гуманізації суспільства, виділення в ньому краси й величі простої людини.

Поезія буднів відзначає переважну тематику, основу його післявоєнної творчості, тут присутнє прагнення до пейзажотворення, неповторності ліричних переживань, світлого миру на землі. Це збірки «Крила», «Волошки й міста» (1952—1955 рр.).

Знаменитою стає поема «Пісня миру» (1950 р ). Іде звернення поета до різних верств населення, ідейне й тематичне наснаження твору малює щастя буття в усіх його проявах.

Помер Вітезслав Незвал 6 квітня 1958 року в Празі.

 

ЧЕСЬКА ПІСНЯ

Десь на майдані сільському Ввечері стане вільніше В час коли дзвони церковні проливаються в чаші тополь

і на мосту лине спів парубочий

А гармошка

Струмок

І

Зірки

Помагають очам золотим

І наспів цих діток безгрішних Недужого втішить Мов у горішнику Дрозд-пересмішник

 

РОНДЕЛЬ («Ти прости…»)

Ти прости і не сердься, що тебе я так палко цілую в думках. Неприступність твою і величчя твоє — все думки підкорили. Цей цілунок — мов голуб біблійський в чужих небесах, тож навіщо йому підрізати осяяні крила?

Як монашка-дівча, що на хвильку забула про страх, мій цілунок із келії втік. Воля квітам пелюстки розкрила.

Ти прости і не сердься, що тебе я так палко цілую в думках. Неприступність твою і величчя твоє — все думки підкорили.

Наша ніч — наче ніч Ренесансу. Нас тайна покрила.

Ти скидаєш свої рукавички.І я на губах

чую пальчиків трепет. Чую крилець розвітрений змах.

Голубами злетіли цілунки у ніч нашу милу.

Ти прости і не сердься, що тебе я так палко цілую в думках.

  

ПРАГА З ПАЛЬЦЯМИ ДОЩУ

Уривок

Ніщо тут не відкриє таємниці!

Ані краса ні стиль цей незбагненний

Ні Прашна брана ані Карлів міст

ані затишна Старомістська площа

Ні молода ні старовинна Прага —

Ніщо з усього сущого що можна

руками збудувати й розвалити —

Ніщо тут не відкриє таємниці!

Нічого тут не зможуть пояснити

усі легенди золотої Праги

І я заповідаю вам пражани

своє зітхання довге на майбутнє

Заповідаю несміливу спробу

цієї пісні про чудове місто

Ви згадуйте хоч іноді про мене П

ро те що жив я і ходив у Празі

По-своєму навчав її любити

Навчав любити наче іноземку

і водночас немов сестричку рідну

Любити вільним і гарячим серцем

розкутого і дужого звитяжця

Любити Прагу мов живу істоту

що впевнена в майбутньому своєму.