Світогляд та його історичні типи

Світогляд та його історичні типи

Світогляднайважливіший феномен духовності особистості і суспільства. Він є сукупністю їх поглядів, оцінок, принципів, переконань та ідеалів, що відображають найзагальніше бачення і розуміння світу, місце людини в ньому і разом з тим життєвих позицій та програм поведінки людей, їх вчинків.

У світогляді в узагальненому вигляді представлені пізнавальна, ціннісна і поведінкова системи людини. Його об’єктом в світ у цілому, а предметом та основним питаниям — взаємовідносини світу природи і світу людини. 

Історично світогляд формувався двома шляхами. Перший — антропоморфізм (грец. уподібнення людині, наділення людськими властивостями предметів та явищ неживої природи, небесних тіл, тварин, рослин тощо) — усвідомлення людиною світобудови, перенесення на неї своїх якостей. Він — початкова форма світогляду, характерна для ранніх етапів розвитку людини і суспільства, коли, наприклад, уся природа уявлялася людьми одухотвореною. Другий — соціоморфізм, сутність якого полягає в усвідомленні людиною та суспільством себе за аналогією властивостей і законів природи. Наприклад, залежність людини і суспільства від законів природного відбору та боротьби за існування. 

Насправді світогляд є не тільки антропоморфним або тільки соціоморфним. Він є аптропосоціоморфним, тобто відображенням реального світу та його усвідомленням з погляду досягнутого знання. У зв’язку з цим у світогляді виокремлюються два основні рівні: емоційно-психологічний та логічно-понятійний. 

Емоційно психологічний рівень — це світовідчуття людей: допитливість, здивування, трепет, захоплення, тривога, страх, відчай, невпевненість, пригніченість тощо. Логічно-понятійний — це світорозуміння (система загальних понять, суджень та умовиводів щодо світу в цілому і місця людини в ньому). Воно може бути буденним, життєвим, коли ґрунтується на досвіді, традиціях, вірі, або теоретичним, якщо спирається на знання законів, наукових теорій та принципів. 

За змістом світогляд — це сукупність поглядів, уявлень, переконань та ідеалів людей: природничо-наукових, філософських, соціальних, економічних, політичних, правових, моральних, естетичних, релігійних тощо. Вони виявляються у самосвідомості особистості та суспільства, в їх ціннісних орієнтаціях, соціальних установках, життєвих планах та будь-якій діяльності. Головне у світогляді — узагальнені буденні, або життєво-практичні, професійні та наукові знання. Отже, проблема зрілості світогляду в цілому є проблемою рівня духовності особистості та суспільства. 

Вся історична практика свідчить про розвиток світогляду як спадкового та послідовного процесу. Першим його типом вважається міфологічний світогляд — погляди, уявлення, переконання, ідеали стародавньої людини про світ у цілому та своє місце в ньому, що містяться в міфах, казках, героїчних епосах, легендах, історичних переказах. Його основу становили початкові знання людей, їх первісні вірування, різноманітні форми мистецтва, а також існуючі системи цінностей і санкціоновані норми поведінки. Це було специфічне художньо-образне світосприйняття і світорозуміння природи і сутності світу, природи і сутності людини, відносин у системі “людина — світ”.

Із занепадом первісного суспільства міфологічний світогляд поступово вичерпав себе, однак поставлені ним проблеми залишились. їх успадкував релігійний світогляд. 

Його специфіка полягає в уявленнях, поглядах, переконаннях та ідеалах подвоєння світу на поцейбічний, тобто земний, природний, що сприймається органами чуття, та “потойбічний” — небесний, надприродний, надчуттєвий, який треба сприймати на віру. Він, як і релігія в цілому, є явищем духовного життя. У фантастичних релігійних уявленнях про надприродні та могутні божества відображено постійне втручання у життя людей сторонніх природних та суспільних сил. У пошуках захисту від цих сил, від зла, яке вони чинять, люди звертаються до бога. За аналогією щодо відносин батька і сина бог вважається заступником і спасителем одночасно. 

Формування релігійного світогляду належить до того часу, коли у суспільстві почав вироблятися додатковий продукт, з’явились елементи теоретичного мислення і у зв’язку з цим можливість відриву думки від дійсності, загального поняття від позначеного ним предмета. У релігійному світовідчутті особливо привабливі почуття любові, доброти, терпимості, співчуття, милосердя, совісті, обов’язку, справедливості, а у світорозумінні — “здоровий глузд”, моральне очищення та віра в майбутнє спасіння.

Релігійний світогляд, отже, — феномен багатоплановий і багатозначний. Він породжений історичними специфічними умовами життя і розвитку особистості та суспільства. Основний його зміст утворюють міфи, але він глибше за міфологічний світогляд відображає суспільне буття, і тому часто в володарем думок і надій багатьох людей.

Вищим світоглядним історичним типом є філософський світогляд. Він — необхідний спадкоємець міфологічного і релігійного світоглядів, але і відмінності у нього досить суттєві. Якщо релігійний світогляд привертав, головним чином, увагу до людських тривог, надій, пошуків віри, то філософський є висуненням на перший план інтелектуальних аспектів відображення необхідності розуміння світу і людини з позицій знання та науки.

Філософський світогляд є теоретичним світорозумінням. Реальні спостереження, логічний аналіз, узагальнення, підсумки, докази витісняють з нього фантастичний вимисел, сюжети, образи та і сам дух міфологічного мислення, залишаючи їх для сфери художньої творчості, забезпечують пошук гармонії знань про світ із життєвим досвідом людей. В індивідуальній та суспільній свідомості він представлений розмаїттям поглядів, уявлень, переконань, ідеалів, течій і напрямів: ідеалістичних (суб’єктивних або об’єктивних) або матеріалістичних, метафізичних або діалектичних, прогресивних або регресивних, революційних або контрреволюційних.  

Така його диференціація та поляризація зумовлені тим, що, будучи теоретично обґрунтованим, він підбиває підсумок, тлумачить, осмислює досягнення пізнання, що розвивається, досвід людей та всесвітньої історії людства, відображає весь спектр суспільного буття. Разом з тим усі його різновиди є узагальненим і конкретно-історичним віддзеркаленням реальності. Істинно науковий філософський світогляд є результатом відображення об’єктивних зв’язків та відносин, спирається на природничо-наукові знання і наукові дослідження. Він розглядає всі предмети, явища та процеси в розвитку і взаємодії, знаходить у минулому уроки для сучасного і майбутнього. 

Філософський світогляд почав формуватися задовго до нашої ери, з пертих філософських вчень у Стародавній Індії, Стародавньому Китаї, Стародавній Греції. Його розвиток та удосконалення тривали у філософських системах Середньовіччя, Відродження та Нового часу, у німецькій класичній філософії, марксистській філософії, а також у філософії XX—XXI ст. Велику роль у цьому процесі відіграла вітчизняна філософська думка. На всіх етапах розвитку філософський світогляд залишався духовною квінтесенцією епохи. Про шлях, яким людство дійшло до сучасного філософського світогляду, розповідає історія філософії.