СКІФИ(Олександр Блок )

 Панмонголізм! Хоч назва дика,

Та пестить мені слух вона.

Володимир Соловйов

Мільйони — вас. Нас — тьми, і тьми, і тьми.

Потуга наша — незборима!

Так, скіфи — ми! Так, азіати — ми,—

З розкосими й захланними очима!

Що нам година, те віки — для вас!

Ми, як послужливі холопи,

Тримали щит між двох ворожих рас — Монголів та Європи!

Віками вашого ковадла дзвін

Заглушував громи лавини,

Вам казкою страшною був загин І Лісабона, і Мессіни!

 Ви сотні літ дивилися на Схід,

Перлини наші зором жерли,

Чекали, глумлячись, коли — в похід,

Коли гармат наставить жерла!

Ось — день прийшов! Б’є крилами біда,

Та наступає час потали,

І, може, там ростиме лобода,

Де ваші Пестуми стояли!

Старий премудрий світе! Доки в гріб

Не впав ти від нудьги й достатку,

Спинися перед Сфінксом, як Едіп,

І древню розгадай загадку!..

Росія — Сфінкс. Печальна, і ясна,

І чорною залита кров’ю,

Вдивляється, вдивляється вона

В твій вид — з ненавистю й любов’ю!

А так любить, як любить наша кров,

Ніхто вже з вас давно не любить!

Забули ви, що в світі є любов,

Котра,і спалює, і губить!

Ми любим все — студених чисел струм,

І дар видінь в душі натхненній,

Нам ясне все — і галльський гострий ум,

І хмурявий німецький геній…

Ми знаєм все — паризьких вулиць жах, Венеціанські прохолоди,

І пахощі в цитринових лісах,

І Кельна піднебесні зводи…

Ми любим плоть — її засмагу, й смак,

І плоті млосний, смертний запах…

Чи ж винні ми, як хрусне ваш кістяк В тяжких і ніжних наших лапах?

Ми звикли за вуздечки на скаку

Ловити лошаків огнистих,

Ламати коням спину їх важку…

Рабинь смиряти норовистих ..

Прийдіть до нас! В обійми — із хуртеч

Війни жахної, в мир — з прокляття! Допоки ще не пізно — в піхви меч,

Товариші! Ми станем — браття!

А якщо ні — чекайте горя й мсти!

І нам доступне віроломство!

В тисячоліттях буде вас клясти

Сумне, знекровлене потомство!

Ми широко в могутньому строю Розступимось у хащу дику Перед Європою!

Ми вам свою Покажем азіатську пику!

Ідіть усі, ідіть аж за Урал!

Ми звільнюємо поле бою Моторів, де скрегоче інтеграл,

З монгольських дикунів ордою!

Ми вам не щит! І вже в найважчу мить За вас не станем, як опока.

Подивимся, як смертний бій кипить,

Щілиною вузького ока!

Не рушимось, як буде лютий гунн Мерців обшукувати ласо,

Міста палити, в храм вести табун,

Пекти із білих бранців м’ясо!..

Отямся, ветхий світе! Глянь — вперед!

І вслухайся в поганську ліру! —

Вона востаннє кличе на бенкет,

На братню учту праці й миру!