Reklama

ІЗ «СОНЕТІВ ДО ОРФЕЯ»

Ось дерево звелось. О виростання!

О спів Орфея! Співу повен слух.

І змовкло все, та плине крізь мовчання

новий початок, знак новий і рух.

 

Виходять звірі з лісової тиші,

покинувши кубельця чи барліг;

вони, либонь, зробилися тихіші

не з остраху, не з хитрощів своїх,

 

а з прислухання. Рев, скавчання, гам

змаліли в їх серцях, їм за пристанок

недавно ще була маленька хижа, 

де крилася жадливість їхня хижа

і де при вході аж хитався ганок, —

там ти воздвиг в їх прислуханні храм.

Рільке Райнер Марія 

Reklama