ГІЙОМ АПОЛЛІНЕР (1880-1918)

apollin2ГІЙОМ АПОЛЛІНЕР (1880-1918)            

Гійом Аполлінер (справжнє ім ’я та прізвище Аполлінарій Костровицький) народився 26 серпня 1880 року в Римі.

Його творчість — видатне явище у світовій літературі. Він приніс свіже віяння нової доби на перехресті XIX та XX століть. Концептуальне освоєння творчості великого поета важливе для кращого розуміння естетичних засад, покладених в основу його творчості. Гійома Аполлінера пов’язує багато спільного з такою мистецькою течією, як авангардизм.

Саме простота й символічна багатозначність образів характеризує цього видатного поета, рухається разом із швидкими кроками нової епохи. Він з ‘явився на рубежі переходу людства до особливостей і тенденцій нового реалізму, котрий був названий сюрреалізмом. Саме апологетом такого художнього прийому став французький класик Гійом Аполлінер. Поет був творцем нових модерністських тенденцій, неординарного бачення світу, зануривши його в умовність підсвідомого, надреального.

 Навчання Аполлінера проходило в коледжах міст Монако й Канна.    

 Париж став для нього великим, назавжди улюбленим містом (там він мешкає з 1899 року). Відома перша його поетична публікація — це добірка поезій у журналі «Гранд Франс» (1901 р.). Яскравою зіркою спалахує талант поета-романтика й символіста, майстра, котрий поєднав традиції своїх попередників із творчим віянням нової епохи. Гійом Аполлінер відомий як активний експериментатор. Він не боїться виходити за рамки усталених літературних норм, на-повнюючи новим змістом давно знані принципи добра й справедливості, відтворюючи чистоту й красоту оточуючого світу ідей і образів.

У 1901 році, потерпаючи від матеріальних нестатків, влаштовується на роботу домашнього вчителя. У цей час поет проявився як ніжний лірик — з’являється ліричний цикл «Рейнські вірші», поема «Пісня нелюбого». А в 1902 році Аполлінер публікує оповідання « Єресіарх». 

У поезіях цього періоду відтворюються фольююрні романтичні традиції, присутні ліричні інтонації, мелодійність, наскрізна музичність вірша. Художньо-творчий матеріал виступає для Аполлінера майстерним засобом пізнання й освоєння оточуючого світу в яскраво виражених реалістичних образах. Легка задумливість, мрійливі одкровення стали тут естетичними засадами нового сприйняття дійсності. 

1904 рік приніс поетові зустріч і знайомство з відомим художником Пікассо. Теоретиком мистецької течії кубізму виступив Апомінер, що роз’яснював естетичні засади новаторського творчого прийому, досліджував природу цього нового методологічного засобу. Елементи кубофутуризму знаходять місце, зокрема, в поемі видатного майстра «Зона» та в цілому ряді віршів (1909—1914рр.). Учені, дослідники творчості Гійома Аполлінера, характеризують її в розвитку «від неосимволізму, через кубізм, футуризм, унанімізм тощо, до сюрреалізму як завершальної стадії» (Д. С. Наливайко). 

Набули всесвітового визнання такі поетичні збірки Гійома Аполлінера — «Алкоголі. 1898—1913» (1913 р.), «Каліграми. Вірші Миру і Війни» (1918 р ). Майстер звертався також до прози — це ряд повістей «Рим під владою Борджіа» (1913 р.), «Три Дон Жуани» (1914 р.), роман «Жінка, яка сидить» (1920 р.). 

У 1915 році митець поповнив фронтові лави періоду першої світової війни, воював, був тяжко поранений. 

Аполлінер написав такі цикли віршів: «Бестіарій, або Кортеж Орфея» (1911 р.), «В тюрмі Санте» (1913р ). Художник слова про¬довжує виступати з критичними статтями («Дух нового часу і поети», 1918 р ). У 1917 році з’являється сюрреалістична драма митця «Перса Тересія». Проте Апомінер постійно шукає власне бачення своєї творчості, різко відмітне й неординарне, особистісну мистецьку концепцію, не схожу з усіма іншими. Він не зупиняється на досягнутому, прагне подолати стіну вселенського відчуження шляхом пошуків нових форм образного відтворення оточуючого суспільного середовища. За висловлюванням самого Аполлінера, він стає виразником «нового гуманістичного ліризму». Ідеться про повне злиття людини з природою в рамках розумної доцільності, про майстерне поєднання кращих традицій світової класики із художнім новаторством. Причому власне бачення реалістичних тенденцій літературної творчості загострює зір відомого автора, що присвятив служінню високій Поезії все своє життя. У нього виразно простежується взаємодія рівнів свідомого й надсвідомого, де категорично виюгючасться оголений натуралізм, помітне активне прагнення до психологізму, метафоризму, образно-понятійної неоднозначності. Більше того, формується власне аполлінерівськнй реалізм, що увібрав у себе кращі здобутки світової класики, відтвореної у нетрадиційних формах змістової наповненості. Багато важить сама строфічна й ритмічна будова його поезій, свій, оригінальний вірш без розділових знаків, — верлібр, — провідним зразком для якого є саме життя у всій його повноті. 

Більше того, талант Гійома Аполлінера виразуо проявився в соціально-політичних зразках віршованого бачення суспільства й себе в ньому. Таким чином, заперечуючи ганебну втечу від реальної дійсності, митець присвячує свою творчість самому життю, народові в розрізі соціально-громадянського звучання. Зрілого Гійома Аполііінера характеризує входження в бурхливе життя його сьогодення, експресивність описового погляду на оточуючий світ боротьби й протидії, любові й ненависті. Поет мислить вселенськими кате-горіями, що об’єднують цілі покоління людства в єдиному, посту¬пальному, прогресивному розвитку. Не відриватись від прогресу та руху часу — ось що стає основоположним мотивом його твор¬чості. Гійом Аполлінер у цьому відношенні стає безкомпромісним і твердим. 

Відома віршована версія «Відповіді запорізьких козаків турецькому султанові», яку здійснив поет на основі українських історичних мотивів. 

Гійом Аполлінер заклав основи європейської поетичної традиції на рубежі століть, став точкою відліку для подальшого розвою французької інтимної й громадянської лірики. Його творчість ввійшла до скарбниці світової класики, перегукуючись із своїми таланови-тими послідовниками — Л. Арагоном, П. Елюаром, Ж. Превером, Е. Гільвіком та ін. 

Помер Гійом Аполлінер 9 листопада 1918 року в Парижі.