АННА АХМАТОВА (1889-1966)

ahmat1АННА АХМАТОВА (1889-1966)

Анна Андріївна Ахматова (справжнє прізвище Горенко) народилася 23 червня 1889 року в Одесі. Ця видатна російська поетеса ввійшла до когорти класиків світової літератури завдяки своєму самобутньому таланту, надзвичайному, неповторному відчуттю поетики й ритміки образного тексту.

У Євпаторії Анна Ахматова пройшла початковий домашній курс гімназичної освіти. У Царському Селі поблизу Петербурга вона також навчалася в гімназії, там познайомилася з Миколою Гумільо-вим, поетом і літератором, з яким вони одружаться в 1910 році. У Києві Анна Андріївна навчалася на Вищих жіночих курсах, де здобула грунтовні знання. Москва стала назавжди її улюбленим містом. Поетеса наполегливо працює над розширенням свого творчого світогляду, гартує дух і перо, повністю віддавшись літературній діяльності.

Анна Ахматова почала друкуватися ще в 1907 році. Вона публікує свої вірші в журналі «Аполлон» у 1911 році. А в 1912 році з ’являється перша збірка поетеси «Вечір», яка приносить їй світову поетичну славу. Як поет вона стає поруч із такими відомими постатями в російській літературі, як Брюсов, Бальмонт, Сологуб, Білий, В’ячеслав Іванов, Волошин, Гумільов. Анна Ахматова засяяла коштовною перлиною в сузір 7 митців Срібної доби. Ця благодатна пора відзначена великим творчим піднесенням в галузі живопису, літератури, театру. Пізніше естафету «срібного» видатного російського поетичного творення підхопили такі митці, як Мая’ ковський, Мандельштам, Цветаева, Єсенін.

 

За образним стилем письма Анна Ахматова належала до акмеїзму, що в Росії розвинувся в могутній творчий прийом. Він змусив читача по-новому осмислити природу й оточуючий світ, побачити в ньому «вершинність» дії, розквіт витонченої естетики, особо-тісного погляду на життя. Феномен Ахматової, зокрема, її любовної лірики, полягав в неординарності відтворення світу, де експресивні образи становлять контрапункти своєрідного високоестетич-ного почуття кохання.

У 1914 році виходить наступна її збірка «Чотки». Учені-літературознавці відзначають, що в ранній, як і в усій поезії Анни Ахматової, заговорила сама епоха, голос століття, котре знаменувало її непересічне життя. Усі тривоги й болі світу сконцентрувалися на папері в творчості цієї красивої, тендітної жінки, великого національного поета Росії.

Глибоко реалістичні прийоми стали основоположною системою творчості, присутньою в усій поетичній спадщині митця. Вона проникнута свіжістю, простотою, життєвою достовірністю фарб. Метафоризм і глибока алегоричність образності сприяють усвідомленню божественного походження поетичного генія її Музи. Творчість Анни Ахматової наскрізь концептуальна, не позбавлена громадянського й соціального звучання. Тема Вітчизни завжди була актуальною для неї, на чому неодноразово зосереджував свою увагу великий російський поет Олександр Блок : «Ахматова має рацію. Це негідна справа. Втекти від російської революції — ганьба». Мотив смутку, відчуження та зради присутній у її поезіях цього періоду. Колишні однодумці, знайомі та друзі залишають її. Вона опиняється у вихорі тодішніх історичних подій якщо не сама, то в глибокій ізоляції, без друзів, у середовищі чорного мракобісся вульгарно-соціологічного оточення нових, скороспілих діячів від науки, що виступили з різкою критикою її поезії.

Поетеса продовжує творити. Відомі наступні збірки Анни Ахматової «Подорожник» і «Anno Domini», які знайшли схвальні відгуки в середовищі цінителів її поезії і в колах найширших соціальних прошарків населення. З великою підтримкою та роз’ясненням творчості поетеси виступили М. Горький, відома революціонерка А. М. Коллонтай.

Програмними стають поезії «Мені вчувався голос…», «Чужі забирають коханих…», «Не з тими я, хто кинув землю…».

Відомі літературознавці В. Жирмунський, В. Виноградов, Б. Ейхенбаум давали найвищу оцінку її творчості, відзначали епохальність значення й суті її поетичного світовідчуття та світорозуміння.

Розлучення з чоловіком, пізніше — його розстріл як результат сфальсифікованого звинувачення в таємній антидержавній змові, безпідставний за своєю суттю арешт сина — Льва Гумільова — стали тяжким випробуванням для поетеси, лягли важким тягарем на її тендітні жіночі плечі, проте не зломили її.

Період Великої Вітчизняної війни поетеса зустріла гнівним словом, що вело в бій, котре мусило захистити рідну, кохану Батьківщину від навали чорної фашистської орди.

Збірки «Очерет», «Сьома книга» не позбавлені теми любовної лірики, в той час, як вони містять зразки, проникнуті громадянськими мотивами. Відома також її яскрава поетична публіцистика — «Реквієм», «Черепки», «В сороковім році», «Клятва», «Мужність», «Поема без героя».

Знаменніміхи її рідної Вітчизни знайшли своє відтворення в патріотичних віршах і циклах поезій, таких, як «Іва» (1940p.), «Ташкентські вірші» (1942—1944 pp.), «Слава миру» (1950р).

У1964році в Італії Анні Ахматовій було присуджено міжнародну поетичну премію «Етна- Таорміна», а також вона отримала почесний ступінь доктора літератури при Оксфордському університеті за великі заслуги в галузі розвитку пушкінознавства. В 1965 році виходить збірка «Біг часу. Вірші. 1909—-1965», яка стала етапною у творчому доробку поетеси.

Із Києвом її пов’язує багато спогадів і подій життя. Цьому місту вона присвятила декілька віршів, саме тут розпочала роботу над циклом «Київський зошит». Відомі її переклади збірки 1. Франка «Зів’яле листя» (1958 p.). Анна Ахматова здійсниш талановиті переклади з китайської, корейської, французької та інших мов світу.

Померла Анна Ахматова 5 березня і966 року. Поховано поетесу в м. Комарово біля С.-Петербурга.

 

***

Довкола жовтий вечір ліг,

Тремтить квітнева прохолода.

Ти запізнивсь на стільки літ

Та радість буде там, де згода.

 

Присядь до мене ближче ти,

І подивись веселим оком: Блакитні зошита, листки –

Віршів моїх дитячі спроби.

 

Пробач, шо сумно так жила

 І сонце бачила, несміло,.

Пробач, пробач, що багатьма

Я багатьма переболіла.

 

 ***

Дав мені юність обтяжливу,

Стільки печалей у ній.

Як же, у щасті зневажена,

Боже, віддячу тобі?

Довгую пісеньку, ластячись,

Славі співає журба.

Жінка зваблива, прекрасна ще,

Скупості й долі раба.

 

Ані ружею, ні стеблинкою