Reklama

Спостереження. Експерименти в соціології

Методи соціології

Метод взагалі визначається в науковій літературі як систематизований засіб досягнення теоретичного і практичного результату, вирішення проблеми або отримання нової інформації. Соціологічне дослідження — це система логічно послідовних методологічних, методичних і організаційно-технічних процедур} зв’язаних між собою єдиною метою— отримати достовірні дані про явище чи процес, про тенденції і протиріччя їх розвитку, щоб ці дані могли бути використані в процесі управління різними сферами суспільного життя.

В соціології використовують, по-перше, загальнонаукові методи (аналіз, синтез і т. ін.), по-друге, власне методи соціологічного дослідження.

Методи соціологічного дослідження діляться на методи збору інформації (метод аналізу документів, метод спостереження, метод опитування, метод експерименту) і методи аналізу матеріалу (використання статистичних групувань, шкалування, виявлення кількісних залежностей і т. д.).

 Метод аналізу документів

Зазначений метод дозволяє отримувати дані про події, що відбулися, спостереження за якими вже неможливо. Вивчення документів нерідко дозволяє виявити тенденції і динаміку їх змін та розвитку.

Документом в соціології називають створений людиною предмет, призначений для фіксації, передачі і зберігання інформації.

В залежності від автора документи поділяють на офіційні (створені юридичною або посадовою особою) та документи приватного походження.

За змістом документи поділяються на нормативні, розпорядчі, організаційні, довідково-інформаційні. Джерелом соціологічної інформації зазвичай, є текстові повідомлення, що наявні в доповідях, протоколах, резолюціях, рішення, публікаціях. Особливу роль відіграє соціальна статистична інформація.

Існує два види методів аналізу документів — традиційний і контент-аналіз, який активно застосовується в дослідженнях засобів масової інформації, будучи незалежним формалізованим методом групування текстів. Застосовується також біографічний метод, в центрі якого вивчення індивідуального життєвого шляху.

Метод спостереження

Соціологічне спостереження являє собою цілеспрямоване і систематизоване сприйняття будь-якого явища, риси, якості та особливості якого фіксуються спостерігачем. Форми і засоби фіксації можуть бути різними: бланк або щоденник спостереження, фото-, теле- або кіноапарат та інші технічні приладдя.

Характерними рисами наукового спостереження, на відміну від буденного, є систематичність, планомірність, цілеспрямованість.

Спостереження може бути: включеним, невключеним; польовим, лабораторним, випадковим (незапланованим).

Головною особливістю методу спостереження є те, що відбувається безпосередній зв’язок з об’єктом, також однією з особливостей методу є неможливість повторного спостереження.

В практику соціологічних і особливо соціально-психологічних досліджень ввійшли такі методи, як соціометричне опитування, тестування та інші. Найбільш прості тести складаються з “батареї” висловлювань, з якими респондент може погодитись чи не погодитись. Застосування тестів в соціологічних дослідженнях стає все більш актуальним в зв’язку зі зростанням ролі людського фактора в управлінні.

Метод опитування

Данин метод займає 90% всіх методів збору інформації.

Опитування — це метод збору соціальної інформації про об’єкт в ході безпосереднього (інтерв’ю) або опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціолога (інтерв’юера) і того, кого опитують (респондента) шляхом реєстрації відповідей респондента.

Методи опитування поділяються на інтерв’ю і анкетне опитування.

Інтерв’ю—це бесіда, що проводиться за певним планом і передбачає безпосередній контакт інтерв’юера з респондентом. За формою проведення воно може бути прямим, опосередкованим (наприклад, по телефону).

Особливістю анкетного опитування є використання анкети, що заповнюється респондентом (сам читає анкету і фіксує відповіді).

Анкетне опитування може бути очним, при якому інтерв’юер роздає анкети і присутній при їх заповненні, та заочним, яке в свою чергу може бути поштовим (анкети розсилаються поштою і через деякий час повертаються дослідникам), пресовим (анкета публікується на сторінках газет чи журналів) і телефонним (опитування відбувається по телефону).

Особливим видом опитування є експертне, тобто опитування, в ході якого респондентом є експерт (спеціаліст в певній галузі діяльності).

Метод експерименту

Експеримент (від лат. Experimentum—проба, дослід)—загальний метод отримання в контрольних і керованих умовах нових знань, в першу чергу про причинно-наслідкові відносини між явищами і процесами.

Соціальний експеримент — спосіб отримання інформації про соціальний об’єкт в результаті впливу на нього деяких факторів. Експеримент передбачає безпосереднє втручання дослідника в реальний хід подій. Важливо запам’ятати, що в ході експерименту особлива увага надається вивченню “поведінки” тих факторів, які надають об’єкту нові риси і якості.

Виділяють такі види експерименту: економічний, правовий, педагогічний, соціально-психологічний і т. д. Підготовка і проведення будь-якого експерименту — справа досить трудомістка і вимагає спеціальних знань і методичних навичок.

Експеримент у соціології

До числа найбільш своєрідних та складних методів збору соціологічної інформації належить експеримент. Експеримент у соціології – це спосіб отримання інформації про кількісні та якісні зміни діяльності та поведінки соціального об’єкта під дією певних факторів. (Соціальний об’єкт – людина, група, колектив). Отримати відповіді на безліч запитань, які не можна отримати на основі багатьох методик, може допомогти тільки експеримент, який здатний в силу своїх можливостей “провести” певну ситуацію і видати цінну інформацію. Основна мета його проведення – перевірка тих чи інших гіпотез, результати яких мають вихід на практику, на різні за характером управлінські рішення. Особливістю експерименту як методу отримання соціальної інформації є те, що його проведення потребує розробки та висунення гіпотези про наявність причиново-наслідкового зв’язку.

За специфікою поставленого завдання розрізняють науково-дослідні та практичні експерименти. В ході науково-дослідного експерименту перевіряється гіпотеза, яка містить нові дані наукового характеру. А в ході практичного – перевіряється отримання даних з метою подання практичних рекомендацій в тій чи іншій галузі.

Загальна логіка експерименту полягає в тому, щоб за допомогою вибору певної експериментальної групи, для якої створюють незвичайну експериментальну ситуацію (під дією певних факторів), простежити напрямок, величину і стійкість змін характеристик, що цікавлять дослідника. При цьому характеристики групи чи умов поділяються залежно від характеру їхньої дії на: нейтральні (які “не беруть участі” в експерименті), факторні (які вводяться або змінюються самим дослідником), контрольні (за яким звіряють величину та особливості змін). За таким же принципом і розрізняють групи, які беруть участь в експерименті: контрольні (які не підлягають впливу змін, а вважаються еталоном при порівнянні) та експериментальні (які підлягають впливу змін). Причому контрольні та експериментальні групи з усіх соціальних параметрів повинні бути однаковими.

За характером експериментальної ситуації експерименти поділяються на: польові та лабораторні. У польовому експерименті об’єкт (група) перебуває у природних умовах свого функціонування (учнівська, студентська група). В лабораторному експерименті експериментальна ситуація (а також і експериментальні групи) формуються штучно. Як в польовому, так і в лабораторному експерименті як допоміжні методи збору інформації використовують також опитування та спостереження.

Розрізняють експерименти лінійні, паралельні та послідовні.

Лінійний експеримент характеризується тим, що аналізу піддається одна і та ж група, яка одночасно є і контрольною (її первинний стан), і експериментальною (її стан після зміни однієї або кількох характеристик). Тобто ще до початку експерименту чітко фіксуються всі контрольні, факторні і нейтральні характеристики об’єкта. Після цього змінюються факторні (експериментальні) характеристики групи або умови її функціонування, і через певний проміжок часу знову замірюється стан об’єкта за його контрольними характеристиками.

Одним із найбільш простих та поширених є так званий паралельний експеримент. В ньому одночасно беруть участь дві групи: контрольна та експериментальна. Як зазначалося, їх склад повинен бути однаковим за всіма характеристиками. Характеристики контрольної групи залишаються постійними протягом всього періоду експерименту, а експериментальної – змінюються. Доказ гіпотез при такому експерименті опирається на порівняння стану двох об’єктів спостереження в один і той же час. За результатами експерименту контрольні характеристики двох груп зрівнюються і робиться висновок про причини та величини змін, які мали місце в ході експерименту.

Для успішного проведення експерименту велике значення має правильний відбір його учасників. У соціологічній практиці, як правило, розрізняють такі методи відбору експериментальних груп:

■ метод випадкового відбору (випадкова, ймовірна вибірка);

■ метод попарного відбору (відбір двох за однаковими характеристиками груп; як правило, застосовується при паралельному експерименті);

■ метод структурної або квотної вибірки (обрана група являє собою мікромодель генеральної сукупності; як правило, застосовується при лінійному експерименті).

Підготовка та проведення експерименту обумовлює послідовне вирішення ряду питань:

■ визначення мети експерименту;

■ вибір об’єкта (групи) для експерименту та виділення предмета експерименту (найсуттєвіші проблемні сторони);

■ визначення умов експерименту та створення експериментальної ситуації;

■ визначення завдань та формулювання гіпотез;

■ вибір індикаторів та способу контролю протікання експерименту;

■ фіксація результатів та перевірка ефективності експерименту.

Логіка експерименту завжди визначена пошуком причин та характеру змін соціального явища чи процесу.

Reklama