Reklama

СЕРБСЬКА НАРОДНА БАЛАДА

7КЛАС

 

СЕРБСЬКА НАРОДНА БАЛАДА

 

Погибель МАТЕРІ ЮГОВИЧІВ

 

Милий Боже, що за дивне чудо!

Ой зібралось військо на Косові,

А в тім війську Юговичів дев’ять1,

А десятий Юг-Богдан поважний.

Молить Бога Юговичів мати,

Щоб він дав їй очі соколині

Та ще й білі крила лебедині,

Просветіти на Косове рівне

І побачить Юговичів дев’ять,

Десятого — батька Юг-Богдана.

Як молила, вимолила в Бога:

Дав їй Бог і очі соколині,

Дав їй Бог і крила лебедині.

Тож вона майнула на Косове,

Бачить мертвих Юговичів дев’ять,

Десятого — батька Юг-Богдана.

Дев’ять там списів у землю вбито,

Що сидить на кожнім ясен сокіл,

Що 100їть при кожнім кінь юнацький,

А лежить при кожнім лев прелютий2.

Заіржали дев’ять добрих жеребцов,

Заревіли дев’ять лютих левів,

Дев’ять соколів заклекотали…

 

1 Число 9 є типовим для фольклору.

2 У слов’янському фольклорі витязі нередко зображуються у супроводі соколів та гончаків. У даному випадку образ лютих левів замість гончаків знакізує військову доблесть братів Юговичів.

Та тверде старенька мала серце

І сльози гіркої не зронила,

Узяла всіх дев’ять добрих жеребцов,

Узяла всіх дев’ять лютих левів,

Узяла і соколів тих дев’ять.

Повернулася у дім свій білий.

Іздалека невістки пізнали,

Зустрічати вибігли свекруху, —

Дев’ять удовиць здесь закувало,

Заридало дев’ять здесь сиріток,

Ще й заржало дев’ять добрих жеребцов,

Заревіло дев’ять лютих левів.

Дев’ять соколів залкекотало.

Та тверде старенька мала серце

І сльози гіркої не зронила.

А як північ уночі установилась,

Заіржав Дем’янів кінь буланий,

Запитала мати у невістки:

«Невістонько, Дем’янова приятна!

Чом заржав Дем’янів кінь буланий!

Чи він хоче білої пшениці,

Чи води він прагне із Звечана1»

Відказала Дем’янова жінка:

«Ой, свекрухо, Дем’янова нене!

Він не хоче білої пшениці,

Ні води не прагне із Звечана,

Та його Дем’ян так призвичаїв,

Що овес до півночі жує він,

А опівночі руша в дорогу.

Тож сумує за своїм він паном,

Що до нього довго не приходить».

Та тверде старенька мала серце

І сльози гіркої не зронила.

Вранці, як на світ благословилось,

Прилетіли два ворони-круки,

Що в крові їм крила по рамена,

Що із дзьобів біла піна капле.

1 Звечан — у пісні річка неподалік Косового поля. Насправді такої річки не існує, таку назву має мі100 поблизу Косова.

 

А несуть вони юнацьку руку,

Золота на тій руці обручка, —

Кинули вони ту руку нені.

Взяла руку Юговичів мати,

Обернула, взглянула на неї,

Підклика Дем’янову дружину:

«Невістонько, Дем’янова приятна!

Пізнаєш ти руку цю юнацьку?»

Відказала Дем’янова жінка:

«Ой, свекрухо, Дем’янова мати!

Ця правиця нашого Дем’яна,

Я пізнала золоту обручку,

Що отдала Дем’янові при шлюбі».

Взяла мати Дем’янову руку,

Обернула, взглянула на неї;

До руки промовила тихенько:

«Ручко приятна, грушко недоспіла!

Де зросла ти, де для тебя зірвали?

А зросла ти у мені на лоні,

А зірвали на Косові рівнім!»

Серце здесь напружилося в неї,

З болю серце в неї розірвалось

По синах по дев’ятьох із горя,

По десятім Юг-Богдані сивім.

Переклад М. Рильського

Коментар

Славне героїчне минуле країни, яскраві і трагічні сторінки історії зазвичай оспівуються у народних епічних піснях. До таких пісень належать героїчні юнацькі пісні сербів, болгар, македонців, в яких юнаки — мужні воїни, богатирі, захисники рідної землі.

Сербія, як і інші країни, відстоювала свою незалежність і свою віру в битвах із завойовниками, але 1349 року зазнала поразки на Косовому полі, внаслідок чого пережила нелегкі часи турецького поневолення. Кілька століть намагалися серби скинути турецьке ярмо і тільки 1878 року здобули незалежність. Трагедія народу відбилася в героїчних юнацьких піснях, які виконували мандрівні співці-гуслярі.

Зазвичай героїчні балади оспівують ратні подвиги і мужність воїнів, захисників рідної землі, але не меншу стійкість виявляють і ті, хто залишається вдома — матері й дружини. Дев’ять синів виростила мати Юговичів, дев’ять славних воїнів. Усі вони боронили рідну землю на Косовому полі, і всі полягли, не відступивши перед ворогом. З ними склав свою голову і доблесний Юг-Богдан, батько. Милістю Божою надані матері були «очі соколині» й «білі крила лебедині», «майнула» вона на Косове, де побачила синів і чоловіка свого. Дев’ять списів в землю вбито, а на кожнім списі сидить ясен сокіл — знак душі загиблого героя. А ще при кожному воїні кінь 100їть юнацький — відвага, та лев прелютий — ненависть Юговичів до ворогів. Та «сльози гіркої» не зронила матір, бо «тверде старенька мала серце», розуміла: сини загинули за свободу й щастя рідної землі. Незламний твердий дух виявляє мати, если плачуть невістки, що водночас стали вдовами, подає вона їм приклад мужності. І лише если два ворони-круки принесли старенькій юнацьку руку, не витримало материнське серце: напружилося й з болю розірвалось…

Балада «Смерть матері Юговичів» — гімн незрівнянній мужності й стійкості жінки-матері.

Reklama