Reklama

Пігмаліон, скорочення

Пігмаліон

ДІЯ ПЕРША

Лондон. Ковент Гарден — площа в Лондоні. Літній вечір. Злива. Перехожі ховаються від дощу під портиком церкви Святого Павла. Серед них пані з донькою. Обидві у вечірніх сукнях. Усі невдоволені. Лише один чоловік щось зосереджено занотовує у свій записник, повернувшись до натовпу спиною.

Годинник видзвонює чверть на дванадцяту.

Дочка жаліється матері, що змерзла, а брата Фреді, який побіг узяти таксі, вже двадцять хвилин немає. Почувши це, чоловік із натовпу говорить, що в цей час таксі годі шукати, адже багато людей повертаються з театрів, і всі машини будуть зайняті. Дочка невдоволена затримкою брата, а мати намагається виправдати сина, хоча й сама вже починає нервуватися.

Раптом з’являється Фреді у змоклих нижче колін брюках. Він не знайшов таксі, хоча оббігав усі вулиці. Роздратована мати знову посилає сина за машиною. Юнак розкриває парасольку, кидається в бік вулиці, але раптом зіштовхується з квіткаркою і вибиває з її рук кошика з квітами. «Ну, ти, Хреді, дивись, куди сунеш!» — гнівно кричить квіткарка і підбирає розкидані квіти.

Дівчину з квітами важко назвати привабливою. У неї брудне, мишачого кольору волосся, погані зуби, нечищений одяг, розвалені черевики…

Мати вражена, що дівчина назвала сина по імені і намагається дізнатися, звідки вона його знає. Жінка навіть купує у дівчини пом’яті квіти. А та, отримавши гроші, пояснює, що назвала хлопця першим ім’ям, яке їй спало на думку, для того, щоб виявити люб’язність.

 СКАЧАТЬ  БЕСПЛАТНО ПОЛНЫЙ ПЕРЕСКАЗ

У цей час під портик церкви поспішає літній пан із зовнішністю кадрового воєнного у мокрому вечірньому костюмі. Він підходить до того місця, де сидить квіткарка. Дівчина відразу ж починає пропонувати панові букетик. Пан невдоволений надокучливістю квіткарки, проте купує букетик і відходить у інше місце.

Чоловік із натовпу почав соромити дівчину і звернув її увагу на якогось типа, який уважно прислухався до розмов і щось ретельно записував. Перелякана торговка вирішила, що цей чоловік поліцейський, і стала голосно доводити, що вона порядна дівчина, а заговорила до пана тільки тому, що хотіла продати йому квіти. Дехто із публіки намагається заспокоїти її, хтось сердито говорить, щоб вона не горлала так голосно, а ті, що стояли оддалік і нічого не чули, почали розпитувати про причину скандалу.

Чоловік із записником був вражений галасом, який зчинила квіткарка. Він твердо, але без злості звелів їй замовкнути і поясний, що записував те, як вона говорить, а потім прочитав записане, точно відтворивши її грубу, неграмотну вимову. Щоб довести публіці, що він не полісмен, чоловік із записником назвав кожному із присутніх місце, звідки хто родом, і пояснив, що дізнався про це за їхніми діалектами.

Дощ припинився, і натовп став розходитися. Мати з дочкою, не дочекавшись таксі, пішли до автобусної зупинки. Біля церкви залишилися пан із записником, пан із військовою виправкою і квіткарка, яка все ще продовжувала виявляти своє невдоволення тим, що пан записав усе, що і як вона говорила.

Чоловіки розговорилися, і пан із записником пояснив, що займається фонетикою. Це його хобі, але воно дає непоганий заробіток, адже зараз час вискочнів, які хоч і «розпрощалися зі своїм злидарським кварталом, але варто їм мовити слово — і вимова їх виказує. І ось є я, який може їх навчити…» Більше того, пан із записником заявив, що за три місяці він навіть дівчину з лондонських підворіть, якій «з такою вимовою сидіти… повік у канаві», зміг би перетворити на герцогиню. «Я міг би навіть забезпечити їй місце покоївки або продавщиці в магазині. А там бездоганна вимова ще важливіша». Виявилося, що пан із військовою виправкою теж цікавиться діалектами. Ці два чоловіки вже давно хотіли познайомитися. Випадкова зустріч зблизила Хігінса — чоловіка із записником і Пікерінга — джентльмена, який приїхав із Індії умисне, щоб зустрітися із укладачем «Універсального алфавіту Хігінса».

Чоловіки домовилися повечеряти разом. Коли вони проходили повз квіткарку, та знову нагадала про себе. Дівчина намагалася продати їм квіти і канючила гроші. Хігінс кинув їй у кошик жменю монет. Вражена квіткарка роздивляється гроші, дивуючись щедрості вченого, а потім сідає в таксі, яке все ж таки дістав Фреді, і називає здивованому водієві адресу: «Беконхамський палац!» У вузькому провулку за гуталіновою лавкою вона зупиняє таксі і стомлено рушає до свого помешкання.

Це — невеличка вогка кімнатка, у якій «замість розбитої шибки вікно затулене картоном». За ліжко править лава, накрита купою лахміття. Ще у злиденний прожитковий мінімум входять скриня, миска, глечик, стіл, стілець, викинуті з якоїсь селянської кухні.

Дівчина перелічує зароблені гроші, а потім знімає шаль та спідницю, лягає в ліжко і долучає одяг до численних укривал.

Reklama