Reklama

Класифікації нетрадиційних релігій

Класифікація релігій має давню історію. Розширення меж пізнання, секуляризація освіти, культури, підвищення рівня життя, глобалізаційні процеси зумовлюють зміни в структурі, функціях та організації релігії. Загальною тенденцією ХХ ст. стало виникнення так званих “нетрадиційних релігій”, “позаконфе-сійних релігій”, “неорелігій”, “нових релігій”, “тоталітарних сект”, “нетрадиційних культів”. Ці терміни не є цілком виправданими, оскільки вони не точно відображають конкретно-історичний характер та специфіку основи таких організацій. Відомо, що за своєю структурою і типом повсякденного життя вони різноманітні. З одного боку, існують чітко організаційно і програмно визначені релігійні рухи, які, маючи тисячні армії місіонерів, активно пропагують, рекламують себе і поширюють власну релігійно-експансивну активність, з іншого – є авторитарно-деспотичні об’ єднання, послідовники яких перебувають під невсипущим наглядом свого лідера. Існують також релігійні групи, які збираються один-два рази на тиждень для проведення колективних заходів.

Якщо ці організації поза межами нашої держави мають майже 50-річну історію, то для нас це явище абсолютно нове.

 Україна є молодою державою. За часів Радянського Союзу панували комуністична ідеологія та атеїзм, традиційні релігії тоді не віталися, не кажучи вже про нетрадиційні. Радянська влада суворо контролювала ситуацію. Руйнування колишніх основ життя, кордонів, зміна засад світогляду зробили Україну ареною релігійних, інколи навіть екзотичних нововведень, як експортованих, так і створених на власних теренах.

Численність нетрадиційних груп (за одними даними – 145, за іншими – понад 3000) і різноманітність їх діяльності обумовили проблему їх визначення. Пропонуємо позначити їх терміном “нові релігії”. Оскільки йдеться про явище нове, то завершеної теорії представити не можна. Запропонований матеріал – це одна із точок зору на проблему.

Що являють собою нові релігії? Відомі дві діаметрально протилежні їх інтерпретації:

1) світла надія сучасного людства (позиція апологетів);

2) витончені прояви сучасного релігійного фанатизму, тенета для людських душ (позиція критиків).

Відійшовши від моралізаторства з приводу нових релігій, спробуємо визначити саме явище.

Англійська дослідниця Айлін Баркер визначає “нові релігійні рухи” як малочисельні групи, що можуть з’являтися в межах будь-якої релігії, пропонують зміну в догматах і культі, відчувають вороже ставлення іззовні, атипічні з позиції сталих соціальних інститутів. Перше покоління адептів формується при живому засновнику. Баркер, таким чином, констатує термін існування нової релігії, який охоплює життя одного-двох поколінь в демографічному значенні цього поняття – “25-50 років”.

Українські автори В. Петрик та Е. Ліхтенштейн у своїй монографії дають таке визначення новим релігіям в Україні: “Це релігійні або містичні організації, що культурно, ментально не вкорінені в Україні, історично не успадковані нашим народом від попередніх поколінь, не притаманні його релігійній духовності” (Петрик В. М., Ліхтенштейн Е. В., Сьомін С. В. та ін. Новітні та нетрадиційні релігії, містичні рухи у суспільно-політичній сфері України. Монографія (Навч. посібник). – К., 2002).

Таким чином, нетрадиційні релігії постають, з одного боку, як новації в межах існуючих релігій, що претендують на їхнє оновлення, з іншого – як нові релігійні організації зі своєрідним віровченням, жорсткими правилами і авторитетом лідера.

Перші альтернативні релігії з’явилися в США у 60-70 роках ХХ ст., потім знайшли своїх прибічників у Європі, а з часом і в країнах пострадянського простору. Будучи динамічним явищем, вони є непростим предметом для типологізації. Американський дослідник Теодор Роззак одним із перших зробив спробу систематизації нових, сучасних йому релігій:

- напрями “іудо-християнського пробудження”: секти і комуни руху Ісуса (нові п’ ятидесятники), харизматичні конгрегації у християнських церквах;

- східні релігії: дзен, тантризм, йога, суфізм, Бахаї, персональні гуру і масові рухи свамі, рух Харе Крішна;

- езотеричні дослідження: теософія, каббалізм, астрологія, таро, магія, алхімія;

- еупсихологічні терапії: юнгіанська психіатрія, гештальтп-сихотерапія, семінари Ерхарда, трансперсональна психологія;

- “неземне зцілення”: акупунктура, гомеопатія, гіпнотерапія, читання аури, іридологія, медична астрологія;

- тілесна терапія: сенсорне пробудження, біоенергетика, терапевтична атлетика, соматологія, ергономія;

- неопримітивізм і язичництво: чаклунство і шаманізм Кас-танеди;

- органіцизм: екологічний містицизм, культ природної їжі, біоритміка, фруктові та інші дієти;

- “нісенітна наука”: виміри стану свідомості, екстрасенсорні і парапсихологічні дослідження, згадування попереднього життя під гіпнозом, танатологія;

- психотроніка: маніпуляції мозком наркотичними засобами;

- поп-культура: псевдонаукова фантастика, уфологія у варіанті культу прибульців і “тарілок”.

Роззак включив у систематизацію нових релігій і напрями, які начебто прямого відношення до релігії не мають (наприклад, уфологію, захоплення новомодними дієтами і способами позбавлення від тілесних і душевних недугів), але у свідомості людей сакралізуються і набувають рис культу.

Російський філософ Л. Мітрохін. (Митрохин Л. Н. Религии “Нового века”. – М., 1985) запропонував умовно поділити нові релігії на три категорії:

1.             культи, які проголошують себе новітніми варіантами християнства, пропонують унікальну “богооткровенну” істину і єдиний шлях спасіння людства (Сім’я любові, Церква Армагедона, Церква живого слова, Церква уніфікації);

2.             культи, які ведуть свою родословну зі Сходу (Рух Харе Крішна, Місія божественного світла, дзен-буддизм, організація здоров’ я, щастя і святості);

3.             об’єднання, які займаються переважно “духовними” вправами, психотерапевтичними сеансами і процедурами на основі релігійних спекуляцій: церква Сінанон, Церква сайєнтології;

4.             російський релігієзнавець Балагушкін Е. Г. аналізуючи сучасну нетрадиційну релігійність (друга половина ХХ ст.), констатував існування таких груп неорелігій:

5.             мілленаристські (протестні) рухи, культи і секти: Діти Бога, Рух Харе Крішна, Рух Ісуса;

6.             релігійно-містичні рухи: Церква Сайєнтології, гуманістична психотерапія, окультні групи;

7.             “нові” “державні релігії” і “малі церкви”: Церква Уніфікації, сокка-гаккай.

Наведені класифікації не вичерпують всієї проблеми типологі-зації нових релігій і фіксують неодноплановість явища. Дехто взагалі відмовляє в релігієзнавчому аналізі організацій і рухів, що “встановлюють” контакти з позаземними цивілізаціями або вивчають біоритми, способи оздоровлення (наприклад, систему Іванова), можливості нейролінгвістичного програмування, влаштовують сеанси масових зцілень). Проаналізуємо витоки, сутність та ознаки нетрадиційних релігій.

Але переважаюча більшість релігійних новоутворень існує за принципом сект, на характеристиці яких ми акцентуємо увагу. Нагадаємо, що секта (від лат. secta – напрям, вчення) – це відносно закрите релігійне об’ єднання, що виникає як опозиція до існуючих релігій і претендує на виключність своєї ролі та доктрини й духовне переродження своїх членів і тяжіє до ізоляціонізму. З авторитарних та харизматичних сект майже неможливо вийти. Сучасні ха-ризматичні релігійні організації (секти) характеризує:

1. Наявність харизматичного лідера, який запевняє, що він начебто отримав нове унікальне “одкровення” відносно Бога і реальності. Лідер виступає спасителем, небесним обранцем, обов’ яз-ково маючи свою легенду. Всі, хто не поділяє його поглядів, не просто помиляються, а є послідовниками Зла.

2. Лідер створює особливу “сім’ ю”, або “комуну”, в якій його називають “батьком”. Нерідко члени цих сімей приймають нові імена, відмовляються від будь-яких цифрових позначень (дата народження, адреса, номер будинку, квартири), після чого родичі та й органи правопорядку не можуть знайти людину.

3. Сім’я відокремлюється від світу. Кровні родичі (батьки, брати, сестри) оголошуються посланцями Зла, якщо вони мають інші або альтернативні погляди. Для зближення з новою “сім’ єю” пропонується зізнатися в колишніх “гріхах”, що психологічно оголює новонаверненого.

4. Керівники встановлюють для всіх незаперечні норми поведінки (але самі не завжди їм слідують і, як правило, живуть в інших умовах, ніж їх послідовники).

5. Група дотримується апокаліптичного погляду на світ. Члени організації можуть відмовлятися від власного майна на користь організації і змінюють місце проживання.

6. Заохочується відмова від калорійної їжі та сну під приводом духовних вправ.

7. Застосовується техніка контролю за поведінкою новонавер-нених, що називається релігійною дисципліною. Спочатку новачки потрапляють під груповий тиск “бомбардування любов’ ю” – обійми, групові заходи, усміхнені обличчя. З часом нікого не залишають наодинці, завантажуючи сприйняття, зір та слух.

Секта є згуртованим колективом, натхненним груповими цілями. Вступивши до нього, новачок відчуває себе начебто часткою “загальної” справи, позбавляється почуття самотності. Секти, релігійні організації рекламуються як оазиси “справжньої людяності”, прообрази майбутнього колективізму. Лише в них, за словами керівників сект, можна знайти справжню любов, жертовність, зустріти рідних людей, тому що йдеться не про церкву, а про “справжню сім’ ю” на чолі з суворим, але турботливим і всесильним “батьком” або, як у варіанті з “Білим Братством”, матір’ ю “Марією Деві-Христос”. Такі заклики приваблюють юнаків і дівчат, у яких, можливо, не склалися стосунки з батьками, які мають проблеми у навчанні не знаходять підтримки в оточуючому їх середовищі. Традиційні релігії із застиглою догматикою і консервативною структурою не завжди плідно протистоять динамічним “пророкам”, чутливим до змін у масових настроях. “Месіанський бізнес” має переваги, він не передбачає академічної освіти, дипломів визнаних навчальних і наукових центрів, а дає чималі фінансові прибутки і владу над людьми. Реклама нових нетрадиційних вірувань поєднується з відпрацьованою системою вербування, яка спирається на техніку “першого контакту”. Комунікабельні і підготовлені члени організації прагнуть зав’язати знайомства на вулицях, на вокзалах, у студентських гуртожитках, навіть проводячи масові розважальні заходи (шоу, дискотеки). Вміло викликаючи співрозмовника на відверту розмову про його сумніви і тривоги, вони ненав’ язливо, м’ яко розповідають йому про перебування у своїй общині, запрошують на молитовні збори чи лекцію.

Як тільки людина, зворушена першою зустріччю, долучається до життя общини, вона потрапляє у світ особливих стосунків. За рекламним образом “справжнього батька” проступають риси диктатора. Деспотизм має загальний характер, закріплюється внутрішнім розпорядком, системою репресивних заходів. Прагнучи забезпечити абсолютний вплив, лідери харизматичних сект роблять все, щоб ізолювати членів організації фізично і духовно від зовнішнього світу, відвернути від колишніх цінностей, нейтралізувати особистісне самоусвідомлення. Це відбувається за насиченою програмою колективних заходів, яка передбачає “семінари”, колективні молитви і співбесіди, повторення одних і тих же гімнів, зазубрювання біблійних текстів, ритуальні механічні дії, втручання навіть в інтимні стосунки, регламентування почуттів взаємної симпатії, права обирати друзів і коханих поза межами общини. Можна констатувати ситуацію маніпулювання свідомістю готових до цього індивідів. Девіз: “Не думай! Хто покладається на власний розум – потрапить у біду” підміняє свідомість соціально розвинутої людини свідомістю дитини, яка не має проблем, тому що за неї рішення приймають старші, які захистять її чи покарають. Депрограматори (фахівці-психологи, які працюють з людьми після їхнього перебування в тоталітарних сектах) стверджують, що інколи людина перетворюється на рослину, соціального інваліда, і пропонують два шляхи виходу із таких сект:

1. Депрограмування проявляється у тому, що, як правило, рідні силоміць забирають адепта із секти й ізолюють. Цей спосіб, на думку фахівців, малоефективний і завершується поверненням у секту.

2. Консультування про вихід – більш ефективний, але тривалий спосіб. Полягає у тому, що адепту дається інформація і право самому прийняти рішення про вихід із секти чи перебування у ній.

Про що б не говорили наставники нових релігійних організацій, їхні проповіді врешті-решт зводяться до передрікання вселенської катастрофи і претензії на спасіння душ. Нові месії, оточуючи себе ореолом виключності, часто мотивуються прагненнями роз поряджатися чужими долями і задовольняти честолюбство. За проектами порятунку цивілізації, поширення “нової моралі” та нового релігійного досвіду часто ховається банальне бажання нових спасителів збагатитися і трагедія родини, батьків, які втрачають зв’ язок і розуміння зі своїми дітьми.

Reklama